В освіті клієнт не завжди правий хоча б тому, що в освіті немає «клієнтів»

Наші освітні начальники та керівники шкіл не є представниками «служби підтримки клієнтів».

І вони ні в якому разі не мають заохочувати ставлення до вчителя як до надавача освітніх послуг від якого очікується, що він буде терпіти будь-які знущання (вислуховувати необґрунтовані претензії, відверті чи завуальовані образи тощо), бо «клієнт завжди правий».

Ця фраза вперше була використана Гаррі Гордоном Селфріджем у 1909 році як слоган для його універмагів в Лондоні.

Кажуть, що повна цитата Гаррі Гордона Селфріджа звучить так: "Клієнт завжди правий у питаннях смаку".

В освіті немає і не може бути «клієнтів». Бо послуги надають і отримують, а освіту здобувають.

І треба змалечку привчати дітей до того, що в школі треба робити трохи більше, ніж нічого, якщо вони хочуть, щоб діти реально здобували знання.

• Учні, батьки яких є позитивно залученими до шкільного життя, краще відвідують заняття та поводяться, отримують вищі оцінки, демонструють кращі соціальні навички та краще адаптуються до школи. Батьківська участь також надійніше налаштовує цих учнів на те, щоб розвивати любов до навчання упродовж усього життя, що, на думку дослідників, є ключем до довгострокового успіху. Такі результати численних досліджень... А негативно залучені (скандальні яжмамки, фантазери псевдоагенти змін тощо) лише шкодять власній дитині.

Я мав можливість вивчити архів славетної Єлисаветградської гімназії. Так от, навіть у кінці ХІХ століття розуміли, що освіта не є товаром, який легко продається і купується.

У тодішніх гімназіях брали чималі гроші не за «надання освітніх послуг», а за «право навчання». Не було плати за навчання і ніхто не збирався гарантувати кінцевий результат. Учень отримував право долучитись до освітнього процесу, а вже як хто міг скористатись цим правом було його проблемою.

Школи повинні надавати пріоритет добробуту, зокрема психічному здоров'ю своїх вчителів та притягувати батьків до відповідальності, коли перетинаються межі.

Вчителі заслуговують на робоче місце, яке їх підтримує, а не на середовище, яке їх виштовхує.

Сьогодні вчитель із нинішньою зарплатою та ставленням до нього хіба що має відповідати і часто відповідає наступному чесному стандарту:

• Уміти читати і розуміти принаймні 30% прочитаного.

• Мати елементарні навички письма, зокрема, вміти заповнити е-журнал о другій годині ночі(тільки тоді працює сервіс) чи звичайний журнал класу пастою одного кольору.

• Пам’ятати(ну хоча б орієнтовно!) назву навчального предмету, який він викладає.

• Бути спроможним самостійно добратись до місця праці та за розкладом уроків швидко віднайти потрібну локацію в школі.

• Мати достатні вольові якості для того, щоб всидіти 45 хв. на сторожі групи учнів чисельністю до 35 осіб та для спілкування з яжмамами без застосування методів фізичного впливу.

• Уміти імітувати виконання численних вказівок та справно рапортувати (бажано з фоточками та відосіками) про проведення непроведених заходів.

• Мати заможного чоловіка(дружину), який(а) до пори до часу оплачуватиме це дивне хобі чи благодійну місію.

Ще коли не був заблокований у всім відомій ФБ-групі вчителененависників, намагався їм доводити, що повага до людини (а вчителі теж люди!) – це базова норма.

Писав: навіщо ви останніми словами обзиваєте цю вчительку, яка зі слів вашої дитини(не факт, що це правда!), щось не те сказала, багато задала тощо?!

Відповідали: бо вона така... і всі такі.

Знову запитую: а якщо її всіляко принижувати, вона стане від цього кращою?

Кажуть: ця не стане, хай її звільнять, а нам у клас візьмуть молоду і цікаву дітям, яку ми можливо будемо(але це не точно) поважати.

Хі-хі.

У нас немає інших вчителів, а скоро й цих не буде.

Тому треба всіляко підтримувати тих, які ще є.

Не забемхувати їх, не гнобити, а допомогти відростити давно обскубані крила...

Не переконав.

Чому «політична ініціатива» НУШ була приречена на провал?

Бо ніхто й не збирався змінювати нинішню людиноненависницьку систему. Замість пострадянської начальникоцентрованої системи, створювати систему, яка підтримує вчителів.

• Систему, яка забезпечує щасливе, підтримуюче, справедливе робоче середовище!

• Систему за якої вчителі не залишаються самотніми в процесі навчання і не відчувають постійний стрес від того, що «роблять щось неправильно» в умовах управління через нав'язування комплексу вини.

• Систему, яка не очікує появи(з якого дива?!) ідеальних вчителів, а розуміє, що у нас немає інших вчителів.

• Систему, яка не нав’язує імітаційний «професійний розвиток» зверху вниз(насправді ж веде цинічну торгівлю педагогічними індульгенціями – сертифікатиками), а створює умови для взаєморозвитку та саморозвитку.

• Систему, яка не зобов'язує вчителя змушувати учнів досягати недосяжних цілей, ігноруючи індивідуальні потреби учнів.

• Систему, яка лише цинічно декларує «Вчителі важливі», а насправді спирається на токсичну продуктивність праці вчителя і культивує токсичний позитив*.

• Систему, в якій вступ до педуна не виглядає як вхід на територію тотальної безнадії, бідності та приниження("Залиш надію кожен, хто сюди заходить").

• Систему, яка спирається на батьків, які цінують освіту, а не на недолугих яжмам.

• Систему, яка найбільшу відповідальність покладає на керманичів (МОН, придворних «агентів змін» тощо), а не звинувачує в усьому вчителів та керівників закладів освіти, які завжди винні(«вічна невістка» та «хлопчик для биття»).

• Систему, в якій вчитель може ефективно здійснювати свою роботу з навчання учнів, а не просто бути освітянською усміхненою Мері Поппінс, яка «доглядає» дітей у школі.

• Систему, в якій всі дбають про те, щоб зробити вчителів щасливими(впевненими в собі, зацікавленими тощо), бо тоді вони зможуть передати це самовідчуття й учням.

Отаке win-win, малята.