Одного дня малюк пішов до школи і як там оцінили за ГР його патріотичного їжачка?!

За що вони не візьмуться, усе перетворюється на тотальну профанацію і феєричну дурню. Отакі фокуси наративів візії, малята.

Наприклад, коли наші славні агенти змін на грантах запозичили застарілу ідею зонування освітнього простору у Вероніки Лопес, вони довели її до повного абсурду. Вийшла комедія з наліпочками про осередочки.

Тільки лінивий не глузував над їхніми «осередками»(так перейменували немилозвучне для українського вуха слово «зона»), які вони зробили обов’язковою вимогою до нового освітнього простору НУШ.

Ще у серпні 2014 року консультантка з питань освіти з Техасу Вероніка Лопес (Veronica Lopez) розповіла про "практику, яка працює" зонування простору її класу площею 60 квадратних метрів на 23 дитини.

Через кілька років після публікації її статті, про цю далеко не нову ідею почули у нас, сприйняли за абсолютну істину і перетворили на глум.

Звісно, зараз провідною характеристикою сучасного освітнього простору є не статичні "осередки", а його гнучкість, багатофункціональність і динамічність. Ось у цю мить це "Осередок відпочинку", а через хвилину вже "Осередок для гри", а ще через 10 хвилин - "Осередок художньо-творчої діяльності"... Тому, не варто було зациклюватись на статичних осередках(локаціях, зонах тощо), але "нада ж було шото показать"...

Олександр Сорокін "на пальцях" пояснює абсурдність ГеРотворчості – оцінювання за групами результатів на прикладі уроку "Патріотичний їжачок":

"Стало ознакою поганого виховання не коментувати критерії оцінювання за групами результатів, які впровадило МОН через 2 роки після того, як вони мали б бути впроваджені. Тут і петиція, і відповідь на неї, і звернення освітнього омбудсмена...

Скажу своє слово і я. Був присутній на семінарі для вчителів, де мене, недолугого, ще в жовтні намагалися навчити, як же оці ГР впроваджувати. Пані, яка це робила, мала 100500 років стажу і практики роботи в школі, тому працювала в університеті, а на всі питання, як записувати ці ГР до класного журналу, абсолютно професійно відповідала, що це дуже легко, тому ви на педраді маєте вирішити, як це робити, і так і робити. Після семінару я усвідомив, наскільки це правильно, як це полегшує паперову роботу і як тепер об'єктивно я буду оцінювати учнів.

Щоправда, я трохи дивувався, чому вчительська маса ще в жовтні не почала кричати, що ці ГР - повна дічь (так, це абсолютно правильно написане слово, а ви вже самі в МОН подумайте, яке правило в правописі слід вигадати, щоб це було правильно).

Після 2 годин семінару, з якого ми винесли лише те, що нові рекомендації суперечать Закону України "Про повну загальну середню освіту" та інструкції із заповнення журналу, нам запропонували практичну роботу, щоб ми самі переконалися, як це чудово!

Треба було намалювати їжачка, маючи визначені критерії оцінювання, а потім зробити оцінку відповідно до цих критеріїв, самооцінку, отримати оцінку від "однокласників"-педагогів та від "учителя"-лекторки на семінарі. Нехай мене вибачать всі сучасні сухомлинські від освіти, але я не міг не намалювати!

Мій їжачок, як можна побачити, повністю відповідає всім критеріям. Він на повний аркуш, використано більше 4 кольорів, намальовано більше 5 частин тіла, є українська символіка. Таким чином, "12" за критеріями оцінювання гарантовано! Сам себе я теж оцінюю на "12", бо я геніальний художник і кращого їжачка ніхто не намалював. До речі, як свідчить наука, учні оцінюють себе, завищуючи бал, порівняно із критеріями оцінювання. Я ж у своїй самооцінці не зміг поставити собі бал вище, ніж моя робота оцінюється відповідно до критеріїв, що свідчить про мою надзвичайну об'єктивність. Щоправда, "однокласники"-колеги оцінили мою роботу на "8". Чомусь мій їжак їм нагадував свиню. Заздрять, нездари! Хай на свої недоїжаки подивляться, потвор якихось понамальовували! Ну а "вчитель"-лектор на семінарі... Взагалі, слів немає! Звільнити її за профнепридатність! Вона просто вбила в мені Далі, Пікассо і Малевича одним пострілом. Забулила!!! Поставила "3".

Оцей їжачок, якого ми малювали, щоб навчитися правильно оцінювати за новими критерями, — це все, що потрібно знати про якість цих критеріїв і всі міністерські рекомендації.

А коли ви чуєте, що оцінювання по-новому спрощує роботу вчителів (бо то ви нічого не зрозуміли, тому це вам тепер доводиться писати жахливо важкі і тривалі ПР, підраховувати оцінки з ГР1, ГР2, ГР3, виводити семестрові ГР і усереднену семестрову оцінку) — спрощуйте. Ви ж знаєте, який учень приблизно на якому рівні навчається. Тому, я просто переконаний в цьому, він з усіх ГР на усіх уроках і ПР матиме саме таку оцінку. Ви отримаєте спрощення паперової роботи, а учень — об'єктивну оцінку. Принаймні, так ви зможете сказати, оскільки ви оцінювали за новими критеріями, тому тут не може бути жодної суб'єктивності.

Можна не дякувати

Що хотіли, те й здибали! Бо скасувати ГР-оцінювання, як нам відповіли на петицію, не МОНа".

Чи вже МОНа?

До чого зрештою призведе таке механістичне оцінювання "Патріотичного їжачка" читайте у вірші Helen Buckley "The Little Boy":

МАЛЮК(вірш-роздум)

Одного дня малюк пішов до школи.

Він був маленький, а вона — велика.

Та двері в клас вели уже знадвору,

А добрий вчитель на порозі кликав.

Навколо всі раділи і всміхались,

І школа завелика не здавалась.

І став малий щасливим, як ніколи.

Він був малюк. І він пішов до школи.

Одного ранку вчитель каже:

«Діти, сьогодні з вами будем малювати».

Малюк подумав: «Добре. Небо, квіти.

Я вмію все: корів, трамвай, курчата!

І тигра, й левів, і човни, і брата.

Дістану фарби й буду починати».

І був малий щасливим, як ніколи.

Бо він — малюк. І він прийшов до школи.

Та малюка спинив учитель: «Стій-но!

Іще не час. Не всі підготувались».

Малюк спинив свої уяви мрійні.

І зачекав. Так довго, як здавалось.

«А зараз, починаймо, — каже вчитель. —

Сьогодні малювати будем квіти!»

Малюк подумав: «Добре. Квіти — вмію!

Я намалюю дивну: жовто-синю!!!»

Та вчитель знов його спинив: «Стривай-но!

Я покажу, як треба малювати

Дивись уважно. Фарби

підбирай-но.

Ну ось. Тепер всі можуть починати».

Малюк поглянув і подумав: «Нене,

Це ж просто квітка. І стебло зелене!

Червона. Нецікава і звичайна».

Його ж була — чарівна,

дивна, файна.

Та він промовчав. Не сказав нічого.

Про те, що в нього краща набагато.

Перегорнув сторінку. І почав ізнову.

Просту червону квітку малювати.

Так, як на дошці показав учитель.

Так треба. То про що жаліти?

Він і не вмів пручатися ніколи:

Він же—малюк, який прийшов

до школи.

На другий день приніс учитель глину.

І каже дітям: «Будем щось ліпити».

Малюк подумав: «Добре». Вибрав синю

Й почав в руках шматочок розминати,

«Ліпити вмію я слонів, мишей, машини,

І змій страшних, і ягоди ожини...»

І був малий щасливим, як ніколи:

Бо він — малюк, і він прийшов до школи!

Та малюка спинив учитель: «Стій-но!

Іще не час. Не всі

підготувались».

Розвіяв знов його уяви мрійні.

Малюк чекав. Знов довго,

як здавалось.

«А зараз, починаймо!» — каже вчитель. —

Сьогодні посуд будемо ліпити».

Малюк подумав: «Чашку і сулію,

Велику ложку — посуд: я це вмію!»

Та вчитель каже: «Всі іще чекайте.

Сьогодні миску будемо ліпити».

Малюк подумав: «Добре. Всі ж бо знайте:

Таку зліплю, що

бити-нерозбити!

Я форму їй зроблю чудову,

Таку ти не зустрінеш знову,

І розфарбую кольором

небесним,

І вийде дивна мисочка чудесна!»

Та вчитель зупинив: «Малюк, куди ти?

Чекай іще, дивись сюди уважно:

Я покажу вам, миску як ліпити».

І показав. Повільно і поважно.

Малюк поглянув і подумав:

«Нене, Така проста. Глибока і зелена.

Порожня. Нецікава і звичайна...»

Його ж була — чарівна, дивна, файна.

Та він промовчав. Не сказав нічого

Про те, що в нього — ніде правди діти —

Багато краща. Всі зім'яв. І знову

Глибоку мисочку почав ліпити.

Таку, яку їм показав учитель.

Так треба. То про що жаліти?

Він і не вмів пручатися ніколи:

Він же—малюк, який прийшов до школи.

Малюк навчився всіх чекать терпляче,

І все робити так, як каже вчитель.

Він більше не малює так, неначе

Чарівні звірі бродять в дивних квітах.

Так сталось.

Та одної днини

Змінились плани у його родини.

І в інше місто, до нової школи

Пішов малюк. В тривозі, як ніколи.

До класу двері не вели знадвору.

Були великі сходи. Потім —зала,

А потім знову вниз, по коридору,

І вже у клас. Це трішечки лякало.

Та знову всі раділи і всміхались,

І школа завелика не здавалась.

І став малий слухняний, як

ніколи.

Він був малюк. І він прийшов до школи.

І новий вчитель знову каже: «Діти,

Сьогодні з вами будем малювати!»

Малюк продовжував собі сидіти.

Подумав: «Добре». І почав чекати.

Питає вчитель: «Ти чого?». — «Чекаю.»

Що будеш малювати?

Я не знаю, ви не сказали.

Ти малюй, що знаєш.

Якими кольорами?

Як бажаєш!

— Якщо всі намалюють

однаково,

Як я дізнаюсь, де чия робота?

А так — всі різні: весело й чудово!

Бери ж бо фарби й починай сторінку!»

Малюк не знав, що буде малювати,

Боявся ще раз вчителя спитати.

Намалював. І не подумав:

«Нене!»

Червону квітку. І стебло зелене.

Звичайну квітку. Сумно, як ніколи.

Одного дня малюк пішов до школи.

(Переклад Є. Пашивої)