10 речей, які вчителі не можуть сказати вголос, але думають про них  щодня

Якби вони сказали відверто про те, що насправді думають, могли б втратити роботу. Тож замість відвертої розмови вони просто приречено кивають головою. Посміхаються крізь сльози. І залишають ці теми для тихих розмов між собою в підсобках.

1. Навчальна програма не завжди відповідає розвитку дитини. Не звинувачуйте нас, бо не ми її складали. Ми зобов'язані її викладати, навіть якщо вона не має ніякого сенсу для дітей того віку, яких ми навчаємо в цьому класі.

2. Вчитель не чудотворець. В освіті немає чарівних паличок. Ми завжди докладемо максимум зусиль, але в деяких ситуаціях потрібно більше, ніж один виснажений учитель та стопка стікерів. Бо освіта не надається, освіта здобувається. Важкою працею.

Від учителів очікують досягнення недосяжних цілей за допомогою неадекватних інструментів. Диво полягає в тому, що іноді їм вдається виконати це нездійсненне завдання.

Хаїм Гінотт (ізраїльський педагог, 1922-1973)

3. Я можу сказати, хто насправді виконав домашнє завдання, а в кого був домашній «помічник».

Ми знаємо почерк вашої дитини. І ми бачимо, коли вона раптом починає писати каліграфічно.

Ніколи не розумів навіщо проводити конкурс "Умілі ручки" серед батьків вихованців дитсадочка чи учнів початкової школи?!

Коріння проблеми плагіату починається навіть не зі списування в школі як ледь не загальноприйнятої практики, а з таких поробок, коли ми змалечку привчаємо не своє видавати за своє.

У складі гімназії(справжньої) в якій я багато років директорував була і початкова школа "Гармонія". Приходжу туди(вона була в окремому корпусі). Дивлюсь на виставку поробок. Я не фахівець з початкової освіти, але я чудово розумію, що не може Таня Петренко у свої 7 років таке зробити. Ще не та в неї моторика, не відпрацьовані навички... Явно ж робила у кращому випадку мама чи бабуся(а є вже ціла індустрія виготовлення "поробок" на замовлення!), але "поробка" підписана іменем дитини.

Запитую у своїх колег: ви впевнені, що цю "поробку" зробила дитина?

Не впевнені... То навіщо ви такі виставки робите? Щоб було красиво...

4. Ми бачимо поведінку кожної дитини. Ми просто обираємо свої битви.

Так, ми бачили як він втупився в мобілку і що їй наша фізика «до лямпи». Ні, ми не ігноруємо це, ми займаємося багатьма іншими речами в цю хвилину.

Інколи ми навчаємо. Інколи ми просто граціозно керуємо хаосом у класі.

5. Ця нарада з вивчення нових інструктивно-методичних матеріалів, які розробили добрі люди на грантах, могла б бути замінена простим розсиланням цього «мотлоху» електронною поштою.

Ми любимо співпрацю, колективне обговорення реальних проблем тощо. Ми не любимо наради заради наради, які просто марнують наш час.

6. Ваша дитина не єдина в класі. Ми дуже турбуємося про неї, але коли 28 дітям щось потрібно одночасно, ми маємо встановити почерговість.

7. Ми не ліниві. Ми дуже втомились і зараз знаходимось на межі вичерпання сил.

Планування, оцінювання за ГР, управління поведінкою, документування та виставляння на загальний огляд всього...

Якщо ви останнім часом розмовляли з учителем, ви знаєте, що вони втомилися. Вчителі не просто втомилися, вони виснажені.

...Я знаю, що вчителі є одними з найбільш працьовитих і відданих людей у суспільстві, але останнім часом вони відчувають напругу.

Робоче навантаження продовжує накопичуватися, а ресурси зменшуються. Як наслідок, вчителі залишаються виснаженими та перевантаженими.

Окрім співпраці, планування, викладання, оцінювання та збору даних, вчителі повинні мати справу з ненавчальними завданнями, виконувати зовнішні обов’язки та розв'язувати суспільні проблеми. А це призводить до ще більшого стресу та виснаження…

Еріка Гарсіа-Найлс, директорка початкової школи Green Trails, м. Сент-Луїс, штат Міссурі.

8. Будь ласка, перестаньте писати мені електронні листи о 22:00 про те, що ваша дитина забула в школі пляшку з водою(кросівки тощо).

Ми не чергуємо в школі цілодобово. Встановлення чітких кордонів між роботою та особистим життям на користь усім.

9. Чашка чи яблуко в дарунок – це дуже мило, але матеріали для проведення уроків були б доречніші

Ми цінуємо цей жест, але знаєте, що насправді нам дуже допомагає? Серветки. І маркери, які стираються сухою гумкою, і…

10. Ми знаємо, що шкільна освіта переживає глибоку кризу. Ми це відчуваємо. Ми просто не можемо цього сказати.

Скажу я:

Усіма кинутого на розбитій дорозі розшарпаного освітянського воза з квадратними колесами витягують з останніх сил тихі й скромні трудівники – вчителі.

Вони не чекають ані на допомогу, ані на якісь подяки… Просто роблять свою справу. Загадайте шевченкові рядки, «ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою…».

Найбільше їм потрібно, щоб не заважали працювати! На допомогу й підтримку уже ніхто й не сподівається.

Коли квітка не цвіте, потрібно виправляти середовище, в якому вона росте, а не саму квітку.

Александер ден Хейєр

«Попри зневажливе ставлення і терор безглуздими нововведеннями й перевірками, які лагідно називають моніторингами, українські вчителі у війну створюють освітянське Диво. У наземних і підземних школах, без інтернету і під час ракетних і шахедних атак, зі світлом і без, у своїй оселі або в тимчасовому притулку, мої колеги вчать, виховують, готують до олімпіад і конкурсів, підтримують своїх учнів і їхніх батьків, підвищують кваліфікацію і сертифікуються, на кожний свій крок створюють купу звітів і фотозвітів, створюють свої розробки, відео, презентації, пишуть вірші та картини, плетуть сітки, заливають окопні свічки, здають кров, донатять, вірять у своїх учнів у Збройні Сили України, у Перемогу. Пишаюсь кожним і кожною!»

Юлія Зорянська

За матеріалами Teachers Follow Teachers