Про "Галю (не)балувану" та окупність освіти

Коли високооплачувані агенти змін на грантах з «офісу впровадження НУШ» видають «на гора» черговий докУмент з назвою на кшталт «Концептуальні засади безперервного професійного зростання педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти», я шукаю відповідь на просте запитання: а заради чого вчителеві потрібне безперервне професійне зростання?!

Який є (де)мотиваційний механізм?! Щоб серцевіддаваці почути нещире "вчителі важливі"?! Хі-хі.

Чи не краще за тиждень навчитись надувати кульки для прикрашання зали під час весілля чи привітання з днем народження і мати в десятки разів вищий дохід, аніж люди, які витратили 5 років на навчання в педуні. Щойно це зробила дуже класна вчителька після 12 років успішної роботи в школі.

Це фото зробив влітку 2024 року в Одесі.

Я з повагою ставлюсь до будь-якої праці та розумію, що працівникам мережі ресторанів самообслуговування CityBUFFET ой як нелегко працювати.

Коли в одній відомій хейтерській групі якась яжмама написала "вчитель - це обслуга, яка ваще тявкати не може" змушений був відповідати запитанням на запитання: а що до "обслуги" не треба з повагою ставитись?! Викликав у неї когнітивний дисонанс.

Мова про те, що все ж таки робота, наприклад, посудомийки, - це некваліфікована праця, яка не вимагає п'ятирічного навчання. Тому, якщо ми хочемо, щоб була елементарна окупність освіти, вчителеві треба платити в кілька разів вищу зарплату. Хоча б для того, щоб він компенсував "втрачену вигоду" за роки навчання. Висока зарплата вчителя(лікаря, інженера тощо) на користь нам усім, бо вона мотивуватиме наших дітей добре вчитись...

Нема ж уже дурних. Люди навчились думати про окупність освіти та про уникнення токсичної продуктивності праці, яка в освітній сфері є досі нормою.

Доведеться нагадати елементарно прості речі: у будь-якій країні витрати людиною коштів на освіту мають відбуватися на раціональній основі – заради отримання більших доходів у майбутньому. Тож сумарні додаткові доходи у майбутньому, пов’язані з наявністю вищої освіти, повинні суттєво перевищувати сумарні витрати на здобуття цієї освіти.

Ще раз повторюю: економічний ефект освіти для працівника – це, перш за все, суттєвий приріст його доходу в майбутньому. Це аксіома!

У нас сумарні витрати на здобуття вищої освіти та втрачена вигода включають п’ять головних складових:

1. Витрати на підготовку до вступу (оплата праці репетиторів, придбання необхідних посібників тощо).

2. Прямі витрати у вигляді плати за навчання (у випадку, якщо мова йде про контрактне навчання).

3. Непрямі витрати на придбання технічних засобів навчання (ноутбуку, смартфону тощо), купівлю навчальних посібників, неофіційні витрати (на «подарунки», ремонт аудиторій тощо).

4. Непрямі витрати на забезпечення власної життєдіяльності у період навчання (винаймання житла, проїзд, харчування тощо).

5. Втрачений заробіток за роки навчання.

Чому зараз нікому не раджу йти у педун? Бо це зараз є економічним самогубством.

Якщо хтось обирає такий шлях, він має бути свідомим того, що вся його сім'я буде головним спонсором досить дорогого хобі, яким у нас є робота в школі.

Реалії "поступу реформ"

У 2010 році співвідношення зарплати вчителя-початківця до офіційного ВВП на душу населення в Україні було 0,5 до 1(тобто лише половину), а в 2021 році зменшилось до 0,36 до 1 (тобто третину). У народі про таку ситуацію кажуть: "поганяй до ями".

Якщо говорити про окупність* здобуття педагогічної освіти, це зараз є економічним caмoгубством.

У Європейському Союзі зарплата вчителів без великого досвіду роботи становить у середньому 85% ВВП на душу населення, а до виходу на пенсію вона досягала 150%.

Див.: Як платити вчителям: Три приклади реформування національних систем оплати праці вчителів у Східній Європі, Герчинський Я., Баркалая А., Туроніс Р. – К., 2021. – 170 с. https://decentralization.gov.ua/.../file/732/Kniga_UAweb.pdf

ROI по-українськи. Про окупність інвестицій у власну освіту.

На продовження теми окупності інвестицій у власну освіту(return on investment - ROI) пропоную історію про татка «Галі балуваної», який витратив за два роки підготовки до вступу(на репетиторів) та п'ять років її навчання понад 50 тис. дол.!

Розповідав її п’ять років тому на своїй ФБ-сторінці.

Звісно, це в Києві, на платному, з винайманням квартири тощо. Витрати на здобуття педагогічної освіти «Галі не балуваної», особливо у випадку, якщо вона «вдома й замужем»(навчається у рідному місті), можуть бути значно меншими. Візьмемо абсолютний мінімум – 10 тис. дол.

«Галя не балувана» за ці п’ять років могла б заробляти без будь-якої освіти(продавцем чи манікюрницею), окрім шкільної, щонайменше 300 дол. щомісяця. За рік 3600, а втрачений заробіток за всі п’ять років навчання складає 18.000 дол.

Тож мінімальна вартість вчительського диплома буде – 28 тис. дол.

Не важко підрахувати: для того, щоб його окупити за три роки вона має отримувати щороку на 6 тис. дол. більше, аніж вона отримувала б не маючи педагогічної освіти. Тобто її місячна оплата має бути більшою щонайменше на 500 дол., аніж зарплата людини без освіти.

Тож, «Галя не балувана» тепер має отримувати не 300 дол., а мінімум - 800!!!

Так ми легко виходимо на мінімальну платню вчителя-початківця, яка забезпечить окупність педагогічної освіти.

Станом на 18 грудня 2020 року ця сума складає 22 320 грн. і 70 коп.

Як відомо, ст. 61 закону "Про освіту" передбачає, що посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії має становити три мінімальні зарплати. Якби цей закон виконувався, то з 1 січня 2021 року зарплати вихователів і вчителів стартували б від 18000 грн., адже мінімальна зарплата має зрости — до 6 тис. грн. Звісно, були б ще виплати «за престижність», класне керівництво чи за перевірку зошитів, які б дозволили вийти на розраховано нами мінімальну суму окупності у 22 320 грн. і 70 коп.

Поки цього немає і «Галя балувана», і «Галя не балувана» до школи точно не прийде. Тому абсолютно не дивуюсь, коли читаю інформацію про кадровий склад педагогічних працівників однієї із провідних шкіл м. Кропивницький

Усього там педагогічних працівників 76, з них до 30 років - 3 (7%). Лише троє вчителів до 30 років!!! У 90-х роках їх там було більше третини.

Тільки не треба зараз щось розказувати про покликання чи величну місію «сіяти розумне, добре, вічне».

У мережі ви можете знайти величезну кількість публікацій англійською мовою на тему окупності інвестицій на власну освіту(return on investment - ROI).

Ось висновок одного з них:

Академічні дослідження виявляють, що прибуток від інвестування в власну освіту дуже високий і значно перевищує прибуток, який споживачі зазвичай можуть отримати від ряду інвестицій. Як правило, дослідження показують, що реальна норма прибутку на ці інвестиції перевищує 10% і досягає 50%. Нещодавно Інститут Брукінгса опублікував звіт, в якому вони розрахували рентабельність інвестицій на освіту в коледжі. Висновок з цього звіту: вища освіта є набагато кращою інвестицією, ніж майже будь-яка інша альтернатива, адже вона різко збільшує шанси знайти роботу та заробити більше грошей. У середньому вигоди від чотирирічного коледжу еквівалентні інвестиціям, які приносять 15,2 відсотка на рік. Це більш ніж удвічі перевищує середній прибуток від інвестицій на фондовому ринку і більш ніж у п’ять разів прибутковість корпоративних облігацій, золота, довгострокових державних облігацій або від власності житла.

Кусать хоса!

Абсолютно не припустимою є ситуація, коли сім’я стає для наших галь головним спонсором досить дорогого хобі, яким у нас є робота в школі. Є, наприклад, в українських школах така категорія працівниць як дружини заможних чоловіків.

Вона там самореалізуються, а він заробляє гроші… Окрім того, що він утримує дружину, ще й витрачає чималі гроші на школу, бо треба купити й канцтовари, і ноутбук, і поїздку на якийсь Едкемп оплатити… Рано чи пізно йому це набридне!

Немає куди правди діти, є в педагогічній спільноті й такі поодинокі екземпляри, які примудряються компенсувати те, що їм недоплачує держава.

«Я можу собі дозволити не красти!», – часто згадую цю фразу однієї із дуже талановитих директорів шкіл-інтернатів, якій теж пощастило з чоловіком.

Але таких не багато і не багато можливостей щось «вкрасти» в шкільній освіті…

Це винятки. Більш типовою є ситуація, коли директор школи змушений поза школою заробляти для себе і для школи.