Коли директор стає головною проблемою школи...

• Ви можете мати чудових вчителів, але якщо у вас немає хорошого директора, у вас не буде гарної школи. Елі Броуд

Елі Броуд правий, бо директор школи може бути каталізатором змін на краще(генератором ідей тощо), а може бути й «ложкою дьогтю в бочці меду» чи «мокрою куркою».

На жаль, у нас і зараз, навіть в екстремальній ситуації, на місце директорів-ентузіастів часто приходять абсолютно некомпетентні «мародери» чи просто «прикраси директорського столу(крісла)».

Типовий діалог з таким створінням:

- Крісло, звісно, гарне, а як ти будеш керувати школою, ти ж нічого в цьому не тямиш?

- А шо там тямити? Які проблеми?! Ходитиму красива на наради директорів вигулювати свої наряди й робитиму шо там скажуть.

Воно не знає, що керівник має вирішувати, а не створювати проблеми. І не розуміє, що головною проблемою може стати воно саме…

Якось мені передали фразу місцевих "рєшал": ми віджали у Громового гімназію!

Так от. Гімназію(справжню) вони аж ніяк не могли "віджати". Гімназію(справжню) я забрав із собою.

Гімназія(справжня) – це не будівля. Це неповторна атмосфера творчості, свобода творити і витворяти справді нову освіту України, дух партнерства з учнями, стиль взаємин у педколективі, відчуття польоту, натхнення, постійний креатив, гарний смак тощо.

Якщо продвинутим закладом освіти почати керувати в стилі "Пані бордельової"(«Так, встала и пашла!»), усе це хутко зникає.

На жаль, зараз розумна кадрова політика у нас є скоріше винятком, аніж правилом.

Утім, ідейні претенденти на директорські посади тепер трапляються не часто. У 90-ті таких було чимало, а зараз переважають спритники, які розглядають цю посаду як трамплін (наприклад, у "агенти змін", у місцеві начальники-повчальники тощо) чи просто приміряють на себе роль «прикраси» директорського столу.

Хоча навряд чи так зараз так вийде всидіти у ситуації, коли шкільна освіта дійшла до останньої риски…

Маю десятки наочних прикладів коли, після того як «з’їли» пасіонарну особистість на чолі потужної школи, після призначення непродвинутого директора, навіть дуже сильні педагогічні колективи славетних закладів освіти неминуче проходять чотири етапи деградації:

1 Етап. Обурення(«Усі плюються…»). Тривалість: 1-2 місяці.

2 Етап. Пофігізму(«Ніхто нічого не робить, усім усе по-барабану…»). Тривалість: до року.

3 Етап. Колаборації(«За 6 місяців роботи розсварила вчителів, поділила колектив на своїх і чужих…). Тривалість: рік-два.

4 Етап. Стокгольмського синдрому(«Не така вона вже й погана, можуть прислати ще гіршу…»). Тривалість: до «виносу тіла».

Згодом, ті, хто не «зварився» як жабки в окропі, так характеризують те, що відбувається в цій школі:

Він (вона, воно) мститься колективу нашої школи. Мститься за розумного інтелігентного «попєрєдніка» до якого йому «як до Києва рачки», за гумор(підтексти, затексти, тонкі матерії), які він (вона, воно) не розуміє, за те, що ці люди почували себе вільними…

Усе його(її) директорування – це помста.

Увага запитання: що має змінитись в нашій країні, щоб нарешті почали робити ставку на справжніх професіоналів? Ну хоча б на чолі закладів освіти...

Як ефективно захистити і заохотити (матеріально та морально) тих нечисленних професіоналів, які там ще залишились?

Коли людина не на своєму місці – це зло в чистому вигляді!

Oleksandr Shvorak пояснює головну причину деградації директорського корпусу шкіл:

"Набігли на директорські посади якісь сторонні випадкові людиська. Десь скакало все життя, як блошиця, в пошуках халяви, а тут випадкова можливість впхатись на керівну посаду задля вдоволення якихось власних дріб'язкових амбіцій.

Коли людина не на своєму місці - це зло в чистому вигляді".

Я сподівався, що хоча б зараз, в екстремальних умовах функціонування освіти під час війни, з’явиться потужний запит на професіоналів.

Де там... Постійно читаю про те, як якийсь недолугий місцевий "божок" кошмарить нормальних директорів шкіл в якомусь місті. Чи про те, як знову за удаваним конкурсом пролазять на ці посади абсолютно некомпетентні кум, сват, брат, коханка, коханець коханки...

Директори – вирішують усе! Серпнева конференція “AugustMeet 3.0” в Черкасах, 2025 рік.

Якщо ви стали директором школи

Сьогодні єдиний сенс ставати директором школи в Україні – це отримати можливість створення власної освітньої реальності, відмінної від загальної.

Для цього треба мати бачення майбутнього. Звісно, не можна дивитися на завтрашній день шкільної освіти, керуючись реаліями позавчорашнього дня.

У вас є мрія і ви хочете мати інструменти для її реалізації на практиці в одному окремо взятому закладі освіти?! Тоді сміливо йдіть у директори.

Якщо вам просто хочеться «зробити кар’єру» і ви готові лише робити «шо скажуть», майте на увазі, що ви будете увесь час залишатися заручником системи. Системи, яка за будь-якої нагоди запросто може зробити вас «цапом відбувайлом»

Завжди підкреслював, що директор школи - це не "хлопчик для биття", а остання велика надія на реальні зміни в освіті.

Вибір є:

• або ти стаєш коліщатком(гвинтиком) системи,

• або сам створюєш "механізм" розвитку освіти на місцевому рівні.

Звісно, другий вибір під силу лише потужним лідерам, які готові вести "вічний бій".

Переконаний, що зміна директора має бути перш за все передачею перспективи, а бачення перспективи є вимогою №1 до претендента на цю посаду!

Бо сучасному керівникові закладу освіти треба опановувати не якусь примітивну "абетку" освітнього менеджменту, а "вищий пілотаж" управління. А це вимагає чималих зусиль, часу та інтелектуальної спроможності.

Якщо комусь із директорів шкіл потрібні лише абетки і шпаргалки, це свідчить про його(її) повну профнепридатність. Хорошим директором не треба керувати, він сам знає, що робити.

Він не зорієнтований на те, щоб лише бездумно виконувати "вказівки" і прикривати свою дупу "бамагами", а "розуміє динаміку змін", вміє керувати не людьми, а внутрішніми процесами та середовищем, переймаєтесь проблемами планування якості, управлінням талантами та мотиваційним менеджментом у закладі освіти…

Усе це дуже складно і буде ще складніше! Ви готові до цього?!

Якщо так, ловіть кілька порад «бувалого» директора:

1. Це аж ніяк не означає, що ви тепер маєте більше працювати. Це означає, що вам слід переосмислити свою роботу та навчитись делегувати завдання та рішення. Перехід на керівну посаду перш за все вимагає зміни мислення. Прийміть той факт, що ви тепер не відповідаєте виключно за свою роботу, а ви тепер відповідаєте за успіх усієї команди.

2. Делегуйте завдання, довіряйте своїй команді та сприяйте співпраці. Усвідомте, що ви не зможете зробити все самі, тож довіряйте членам вашої команди виконання різноманітних функцій. Визначте хто ще може це зробити ту чи іншу справу і почніть делегувати. Саме делегування розвиває культуру співпраці та зростання.

3. Співчуття та спілкування є ключовими в роботі керівника. Емпатія є основною рисою будь-якого керівника. Слухати і чути – головна компетентність директора школи. Це дозволяє вам зрозуміти емоції та переживання членів вашої команди та сприйняти їх. Розвивайте емпатійне мислення, активно слухаючи, намагаючись зрозуміти різні точки зору та надаючи підтримку, коли це необхідно.

4. Створюйте середовище, яке дозволить спрощувати процеси(економити працю) та об’єднати людей, надихаючи та зміцнюючи їхню віру у власні сили.

5. Діліться своїми знаннями, коли це необхідно, але також заохочуйте свою команду розвивати власний досвід.

6. Завжди продовжуйте вчитися, ставте під сумнів свої знання та не нав’язуйте команді ті чи інші рішення.

7. Залишайтеся цікавими для колег. Менше говоріть, більше слухайте. Сприяйте відкритому та конструктивному діалогу в команді.

8. Уникайте дріб’язкового контролю за роботою вчителя. Наприклад, я часто цитував свого викладача педагогіки Арона Розенберга: лізти в конспект уроку вчителя - це свинство. І ніколи в житті нікому його не показував і сам не ліз у цей навіть в чому інтимний витвір педагогічного мистецтва.

Ідеї мають значення.

Справжні професіонали генерують нові ідеї та створюють ефективні моделі, які можна масштабувати.

Генеруйте, але не нав’язуйте свої ідеї. Коли був директором гімназії, часто говорив своїм колегам: вам не потрібно погоджуватися з усім, що я кажу, ви можете думати, відчувати та діяти самостійно.

Працюючи в багатьох країнах над аналізом управління освітою, я регулярно чув таке твердження: справа не в мені, а в системі. Це звучало як виправдання для бездіяльності, для пасивного прийняття неефективності чи навіть поганого управління. Проте будь-яка система складається з окремих дій.

Зміни залежать від людських дій.

Бо як перегляд футбольних матчів не зробить з вас професійного футболіста, так і перечитування методичних рекомендацій(вивчення чийогось досвіду тощо) не зробить з вас професійного управлінця. Слід занурюватися у нову професію – менеджер освіти і набувати власного досвіду. Бо не все вам підійде навіть з рекомендацій маститих авторів. Наприклад, я щойно перечитав книгу Тодда Вітакера «Що великі директори роблять по-іншому» і знайшов там лише кілька рекомендацій, які видались мені близькими.

Зокрема, наступні:

• Ефективні директори вважають, що вони відповідальні за все, що відбувається в їхніх школах.

• Метою директора має бути заохочення ентузіазму до школи серед педагогічного персоналу та учнів.

• У кожному випадку, приймаючи те чи інше рішення запитуйте себе, а кому буде від цього зручніше, а кому найгірше.

• Навчіться розуміти успішних вчителів та створіть систему захисту цього дорогоцінного ресурсу школи.

Особливо «зайшов» мені останній пункт.

Бо знаю, що основна причина масової втечі вчителів зі школи: приниження їхньої людської і професійної гідності.

Ким? Та всіма, кому не ліньки. Тож директор має стати потужним захисним бар’єром.

Реалізація ж на практиці деяких інших порад Тодда Вітакера в українських освітніх реаліях скоріш за все принесли б більше шкоди, аніж користі. Наприклад, порада «навчайте вчителів» може бути контпродуктивною. Директор школи не має бути «вчителем вчителів», він має створити умови(стимули тощо) для їхнього професійного розвитку. Чи досить сумнівно звучить порада: зосередьтеся на поведінці, потім на переконаннях. Порада «найміть чудових вчителів, встановіть високі стандарти» звучить чудово, тільки де ж їх «уже готових» взяти в умовах українських освітніх реалій. З тих, випускників педуніверситетів, які є, маємо «ліпити» чудових вчителів.

І ще одне важливе застереження.

Ми – найкращі! Ми – Dream Team! Ледь не щодня зустрічаю такі самовпевнені та самозакохані вигуки в постах у ФБ деяких керівників шкіл та «агентів змін».

Звісно, добре, що люди не страждають надмірною скромністю, але…

Чому таке бачення себе коханого(ї) є контрпродуктивним?

Бо неможливо нічому навчити людину, яка все знає і яка й так вважає себе вершиною досконалості.

Як директор дуже продвинутої гімназії, колектив якої мав усі підстави для «спочивання на лаврах», не раз стримував колег від спокуси використовувати такі мантри. Навпаки намагався підтримувати атмосферу творчого незадоволення.

Будьте не «вічно не задоволеними», а творчо незадоволеними! Не захворійте на нарцисизм, бо це не лікується...