https://drive.google.com/file/d/1kqCIJhmbJ53nxVD61_QHX0kEKhIXcdKh/view?usp=sharing
Коли́ вже сві́т мчи́ть у шале́ній гони́тві,
І годи́нник стуко́че, не зна́ючи меж,
Лише́ жі́нка змо́же, як в ди́вній молитві,
Своє́ю присутністю про́стір змі́нює теж
У по́гляді ні́жному, у ти́хій вже ла́сці,
Є та сила, що́ не дозво́лить спіши́ти.
Ти мо́жеш забу́ти про го́ре, про стра́сті,
І про́сто у ми́ті цієї вже жи́ти.
Нема́є цінні́шого да́ру на світі,
Ніж цю ти́шу ра́зом з любо́в'ю знайти́.
Вона́ – це той про́мінь, що в те́мряві світить,
І в ча́сі – спо́кій і наді́ю зберегти́
Це о́чі її́, це її́ вже доло́ні,
Що зму́шують стрі́лки забу́ти свій біг,
Всі на́ші турбо́ти засти́гнуть в короні,
Бо жі́нка – це спра́вжній золоти́й обері́г.
