Ми мовчимо, і тиша ця — як лід,
Застигли слова, що не розказали.
Лишився тільки ледь помітний слід
Від мрій, що ми так довго малювали.
А кохання — це і біль, і крик,
Хтось зламався, а хтось до болю звик,
Ми шукаємо у темряві вогонь,
Крізь холод роз’єднаних долонь.
Здається, світ розпався на шматки,
І під ногами крошиться дорога.
Ми розійшлись на відстань у роки,
Хоча й стоїмо обоє біля порога.
А кохання — це і біль, і крик,
Хтось зламався, а хтось до болю звик,
Ми шукаємо у темряві вогонь,
Крізь холод роз’єднаних долонь.
Буває важко просто підійти,
Зірвати маску гордої байдужості.
Спалити всі споруджені мости
І брак знайти в собі для цього мужності.
А кохання — це і біль, і крик,
Хтось зламався, а хтось до болю звик,
Ми шукаємо у темряві вогонь,
Крізь холод роз’єднаних долонь.
Але крізь шторм і крізь гіркий туман,
Де кожен крок дається нам запекло,
Ми лікуємо цей глибокий шрам,
Щоб вийти з цьо́го замкненого пекла.
А кохання — це і біль, і крик,
Хтось зламався, а хтось до болю звик,
Ми шукаємо у темряві вогонь,
Крізь холод роз’єднаних долонь.
А кохання — це і біль, і крик,
Хтось зламався, а хтось до болю звик,
Ми шукаємо у темряві вогонь,
Крізь холод роз’єднаних долонь.
