Я — Король! Я — Король!
Сніговий, холодний!
У моєму королівстві
Білий колір — модний.
Біла шапка, білий шарф,
білі рукавиці...
Біло їду в білий світ
В білій колісниці!
Білий кінь весь час ірже,
Весело і сміло.
і дорога під конем —
теж сліпучо-біла.
А куди це він спішить,
Здогадатись просто:
Поспішає він в село
До дітей у гості.
Шоколадки, карамель,
тістечка медові
Він роздасть не просто так,
А з привітним словом.
Побажає всім добра
і щасливу долю.
Й знову поїде в білу даль
Через біле поле.
Як постукає в вікно,
Відгукніться: "Прошу!"
І не бійтеся його —
Він Король хороший.
А як спатоньки лягли,
То нехай вам сниться,
Що ви їдете із ним
В білій колісниці.
Ганна Чубач "Сніговий король"
1. Коли сліпуча білизна снігів
Пстукає у вікна загадково,
Згадай замерзлих кинутих птахів
Й дістань зернята, сховані за комин.
Як доберуться спогади у сни
Самотніми чужими журавлями,
То не кажи: далеко до весни.
Вони ж вертають власними шляхами.
отак і снам передранковим вір
І приголуб в зимі сирітку-птицю,
І спомини, загорнені в папір,
Перехрести — сховаєш за божницю.
2. Вогонь губатий грузнув між мохів.
Як метеор, зотліла наша ватра.
Ще теплий попіл учорашніх днів,
А ми не знаєм, чим гряде нам завтра.
А ми десь там, у зболених снігах,
і нам, як вперше, затишно і добре.
Любов перекидаємо в руках,
Як вихоплену з попелу картоплю.
3. Яке блаженство в зимових вітрах...
Їм солодко живеться між дахами,
У стріхах з голубими голубами
Й на мерзлих зледенілих ясенах.
Цей сніг спізнився майже на роки,
Він падав. Наче шепотів апокриф.
Сади забули той сліпучий спокій
І підставляли руки залюбки.
По білому, мов клякси, вороння,
Мов кинув їх якийсь несмілий писар.
І за вікном, як вензелі, сплелися
Дві барви світу — креп і білизна.
4. Осінні оселі лаштують постелі на сон.
Повисла зоря на сталевому розі антени,
А в мене в каміні тріскоче веселий вогонь
І теплим узором червоні цвітуть гобелени.
Картинки зі снів залітають у дім крізь димар.
Змирився із першим морозом ліхтарик рум'яний.
І що нам до того, що сили у вітру нема
Й річки у полоні холодному аж до Йордана?
Закутаюсь в плед і прислухаюсь: десь за вікном
Останні горіхи долущать ворони убогі.
Й насниться дорога, притрушена першим сніжком,
Тривожна і довга. У далеч. У лагідний спокій.
Людмила Весела
(Дунаївці, Хмельницької області)
