Тема: профілактика суїцидальної поведінки серед учнів підліткового та юнацького віку.
Мета: укріплення цінності життя, попередження суїцидальних намірів та спроб учнів, розвиток стресостійкості та адаптивного ставлення до життя.
Завдання:
Укріпити усвідомлення цінності життя, актуалізувати позитивні ресурсні аспекти власного життя.
Актуалізувати знання учнів про конструктивні та неконструктивні способи подолання труднощів, розширити репертуар продуктивних копінг-стратегій, закріпити усвідомлення суїциду як найбільш неконструктивного, цілком необоротного способу втечі від стресу.
Розширити обізнаність учнів у темі суїциду, його типів, поширеності, причин.
Надати достовірну інформацію та спростувати поширені міфи про самогубство та самогубців.
Навчити розпізнавати кризовий стан у себе та ровесників, сформувати навички психологічної допомоги та самодопомоги у складних життєвих ситуаціях.
Блок 1 «Моє життя прекрасне» (ресурсно-мотиваційний)
Мета: укріплення усвідомлення цінності життя, актуалізація позитивних ресурсних аспектів власного життя.
Для виконання перших чотирьох вправ блоку учням видаються аркуші із надрукованими на них трьома сонечками та однією долонькою. В центрі сонечком написи «моє щастя», «моя цінність» та «мій сенс», промінчики пусті для записів учнів. По центру долоньки напис «моя підтримка», пальці пусті для записів.
Вправа «Моя цінність»
Час: 3-4 хвилини.
Учасники працюють в загальному колі, основне завдання виконується самостійно на індивідуальному листку. Учням необхідно за 1-2 хвилини записати на промінцях відповідного сонечка, що вони найбільше цінують у своєму житті. Бажано заповнити усі промінці (5-7), однак якщо дітям це важко, варто виконати мінімум у 3 промінця, тобто знайти хоча би 3 найцінніших речі.
Вправа «Моє щастя»
Час: 3-4 хвилини.
Вправа виконується цілком аналогічно, учасники так само працюють в колі, завдання – за 1-2 хвилини записати на промінцях відповідного сонечка, що робить їх щасливими або принаймні що радує, в які моменти / в яких ситуаціях вони почувають себе щасливими.
Вправа «Мій сенс»
Час: 3-4 хвилини.
Виконання аналогічне до попередніх, на промінчиках учні пишуть, заради чого їм варто жити попри можливі труднощі та випробування, що (думки про що) допомагає збиратись з силами та йти вперед.
Вправа «Моя підтримка / рука допомоги»
Виконання аналогічне, учні мають записати на кожному пальці долоньки людину, що їх любить та підтримує в складні моменти, до кого вони можуть звернутись по допомогу.
Написане необхідно озвучити, при цьому можливі два варіанти. В першому учні зачитують результати після кожної вправи окремо, тобто, заповнюють сонечко «Моя цінність» і по черзі читають, що вийшло, потім переходять до сонечко «Моє щастя» і так далі; в цьому випадку вправа займає більше часу, пункти можуть повторюватись, однак молодшим учням простіше працювати короткими етапами, також можна відмовитись від однієї-двох однотипних вправ за потреби.
В другому варіанті учні спочатку працюють повністю індивідуально та опрацьовують виданий аркуш цілком, а вже після цього по черзі зачитують усе разом. Таке виконання коротше за часом, повтори не бентежать, проте і готуватись, і говорити, презентуючи себе, треба довше, що може викликати в окремих учнів певні труднощі.
Вправа «Мрії»
Час: 5-6 хвилин.
Кожен учасник отримує аркуш паперу, завдання – намалювати на аркуші або вирізати з нього фігуру людини. На голові записується головна життєва мрія, на руках та ногах – або дрібніші мрії, або проміжні на шляху до головної, або не стільки мрії, скільки цілі, завдання; таким чином створена людина уособлює образ очікуваного позитивного майбутнього, перспектив, всього, що учасник мріє і планує досягти. Після підготовчого етапу кожен коротко презентує свою людину, завершуючи розповідь словами «і я зроблю це!».
Блок 2 «Всі труднощі здоланні» (конструктивно-долаючий)
Мета: актуалізація знань учнів про конструктивні та неконструктивні способи подолання труднощів, розширення репертуару продуктивних копінг-стратегій, закріплення усвідомлення суїциду як найбільш неконструктивного, цілком необоротного способу втечі від стресу.
Вправа «Біг з перешкодами»
Час: 3-4 / 7-10 хвилин.
Можливі два варіанти виконання вправи. Перший простіший та коротший за часом, проте узагальнений; учасники за правилом піднятої руки називають, які загалом труднощі можуть зустрічатись людям на життєвому шляху. Другий варіант виконання вимагає більше часу та є складнішим, може виявитись надто складним для молодших учнів та 5-6 класів, однак є індивідуалізованим, більш інформативним, дозволяє учням передбачити власні потенційні труднощі – у цьому випадку учасники протягом кількох хвилин мають розписати ті труднощі і перешкоди, які можуть виникнути саме у них на шляху до мрій та цілей, вказаних у попередній вправі «Мрії», після чого написане зачитується і відбувається загальне обговорення.
Вправа «Подолання»
Час: 7-10 хвилин.
Учасники працюють в загальній групі, вправа виконується у два етапи. На першому у форматі мозкового штурму на дошці або ватмані записується якомога більше способів, до яких люди можуть звертатись при стресі та важких життєвих ситуаціях. Відповідно до правил брейн-шторму фіксуються всі ідеї, без оцінки та обговорення. За потреби, якщо важливі способи не були згадані, тренер доповнює, вносить свої варіанти.
На другому етапі кожен записаний варіант коротко обговорюється, всі зазначені способи діляться на конструктивні (сприяють успішному вирішенню проблеми, покращують емоційний стан) та неконструктивні (провокують загострення ситуації, погіршують стан). До прикладу, до конструктивних способів подолання можна віднести проблемний аналіз або планомірне розв’язання проблеми (подолання за рахунок аналізу ситуації, що склалася і можливих варіантів поведінки з урахуванням наявних ресурсів і минулого досвіду), пошук підтримки або кооперація, об’єднання (передбачає спроби вирішення проблеми за рахунок залучення соціальних ресурсів, пошуку інформаційної, емоційної і дієвої підтримки, об’єднання зусиль із оточуючими, злагодженої спільної праці), альтруїзм (покращення стану, відволікання від власних проблем через зосередження на допомозі іншим, спрямування енергії на добрі справи), до неконструктивних – ігнорування проблем, самозвинувачення, конфронтацію, уникнення або втечу від проблем, намагання покращити стан через переїдання, куріння, вживання алкоголю чи наркотиків і так далі.
Учні можуть зазначати дуже багато варіантів, для визначення їх конструктивності або неконструтивності варто оцінити кожен за двома параметрами – чи допомагає цей спосіб успішно, результативно, продуктивно і мирно вирішити проблеми (або ж проблема лишається не вирішеною чи навіть загострюється), та яким чином цей спосіб впливає на суб’єктивний стан людини у короткотривалій та пролонгованій перспективі (покращує його чи в підсумку погіршує). При запасі часу можна також запропонувати скласти певний «рейтинг» способів – від найбільш конструктивних до найбільш неконструктивних.
Вправа «Крайній спосіб»
Час: 5 хвилин.
Після розгляду інших варіантів тренер називає ще один спосіб, до якого люди можуть звертатись при труднощах – самогубство. якщо учні його самі назвали під час вправи «Подолання», обговорення виноситься на сам кінець, після усіх інших. Цей спосіб також оцінюється за вказаними у попередній вправі параметрами – вирішення проблеми / вплив на стан; тренер підводить до того, що самогубство – найбільш неконструктивний спосіб, адже воно не вирішує жодної реальної проблеми для самої людини та приносить безліч проблем і болю її близьким, водночас не просто погіршує стан особи, а знищує її. Якщо складався рейтинг стратегій подолання, для наочного відображення самогубство розташовується на самому низу.
Після цього тренер пропонує оцінити неконструктивні способи за додатковим параметром – їх оборотністю, наприклад:
впадати при труднощах в агресію, провокувати конфлікти – неконструктивно, однак із людьми можна помиритись;
починати пиячити, а тим більше вживати наркотики – надзвичайно неконструктивно, і позбавитись залежності дуже складно, однак якщо людина дійсно цього захоче і звернеться по професійну допомогу – це можливо, і так далі.
Розглядаючи спосіб суїциду, тренер виражено акцентує на тому, що це – єдиний цілком необоротний спосіб: «Якщо ви вчинили самогубство, як би ви не хотіли, як би не шкодували в останні миті – ви нічого не повернете назад, це назавжди. Смерть – це не те, що можна зупинити, відмотати назад, це – постійна необоротна порожнеча». Акцентувати на цьому важливо, оскільки багато підлітків уявляють, як про них будуть шкодувати рідні, як розкаються ті, хто завдавав їм болю, ніби вони самі зможуть це побачити, отримати від цього полегшення та задоволення, і не усвідомлюють, що їх уже не буде, що для них уже нічого не зміниться.
Також можна запропонувати зім’яти або відкинути папірці з вправами «Що я ціную», «Моє щастя», «Мрії» та закцентувати, що вчиняючи самогубство, людина звичайно позбавляється тієї проблеми, через яку вона на нього зважилась, але разом із тим вона втрачає і все хороше, радісне, щасливе у своєму житті, що є у неї зараз, та все, що ще може бути, добровільно відмовляється від усіх мрій і перспектив, вона ніби «дарує» це все тим, хто ранив її і підштовхнув до смерті. «Чи рівноцінний це обмін, чи заслуговують вони на такий подарунок?»
Блок 3 «Віч-на-віч з проблемою» (інформаційно-аналітичний)
Мета: розширення обізнаності учнів у темі суїциду, його типів, поширеності, причин, надання достовірної інформації та спростування поширених міфів про самогубство та самогубців.
Вправа «Асоціативний кущ»
Час: 3-4 хвилини.
Після хвилинних роздумів учасники по черзі називають асоціації, які у них викликає слово «суїцид»; всі асоціації записуються на плакаті. Інший варіант виконання – по колу передається прапорець, той, хто його отримав, має назвати свою асоціацію.
Вправа «Міфи і факти»
Час: 7-10 хвилин.
Тренер зачитує твердження, учні за правилом піднятої руки висловлюють думку, факт це чи міф, аргументують свою точку зору, після цього тренер повідомляє правильну відповідь, за необхідності розгорнуто пояснює, чому твердження є міфом чи що підтверджує його правдивість.
Твердження | Міф / факт | Коментар |
Кожні 40 секунд у світі стається самогубство | Факт | |
Щорічно у світі, від самогубства, помирає близько 800 тисяч людей | Факт | |
Щодня в Україні від самогубств вмирає 35-40 осіб | Факт | |
Щодня в Україні здійснюється близько 500 суіцидальних спроб | Факт | |
Число загиблих в результаті самогубств в Україні перевищує число загиблих від вбивств та аварій на транспорті | Факт | |
Самогубство - сьома за поширеністю причина смерті в Україні | Факт | |
Суїциди є другою, за частотою причиною смерті у віковій категорії людей від 15 до 29 років | Факт | |
Самогубства займають дев'яте місце серед основних причин смертності в США, а серед підліткового та юнацького населення – третє місце | Факт | |
Самогубства в США забирають більше життя, ніж лейкемія та хвороби нирок | Факт | |
За останні 30 років рівень самогубств, особливо серед молодих людей (18 - 30 років), зріс на 150% | Факт | |
Серед дорослого населення на кожного загиблого від самогубства доводиться більше 20 людей, що скоїли цю спробу | Факт | |
У вечірній, нічний та ранішній час здійснюється менше самогубств, ніж вдень | Міф | Якраз у вечірні, нічні години та перед світанком, коли люди залишаються наодинці зі своїми думками та переживаннями, випадаючи з повсякденного ритму, який відволікає, стається найбільше самогубств |
Приблизно 20% самогубств припадає на підлітковий та юнацький вік | Факт | |
Жінки скоюють самогубство частіше за чоловіків | 50/50 | Чоловіки вдвічі частіше вчиняють завершене самогубство, тоді як серед жінок більш поширені суїцидальні спроби |
Серед жінок групою ризику є підлітки та літні (65-75 років) | Факт | |
Серед чоловіків групою ризику є особи середнього віку (40-50 років) | Факт | |
Серед підлітків 63% суїцидальних спроб припадає на частку: 17-16-річних, 21% - 15-річних, 12% - 14-річних, 4% - 12-13-річних | Факт | |
Якщо не залишена записка, то не можна вважати самогубством те, що трапилося | Міф | Лише чверть осіб, котрі скоїли самогубство, залишають записки |
Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження | Міф | Більшість людей (приблизно 8 з 10) подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавлення від болю, напруження, збереження контролю або компенсації втрати. Зазвичай ці сигнали виступають як крик про допомогу. Мовчання означає зазвичай, що людина настільки не має підтримки у навколишніх, що не бачить сенсу навіть пробувати просити про допомогу |
Якщо людина говорить про самогубство, вона просто хоче привернути до себе увагу | Міф | Людина, яка говорить про самогубство, переживає емоційний, душевний біль і таким чином "кричить" про допомогу, намагається розказати про свій біль оточуючим і передати, наскільки він сильний – настільки, що не хочеться жити |
Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснить | Міф | Більшість людей (80%), що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають знати кому-небудь про свої наміри, адже їх мучить біль, від якого вони шукають порятунку. І навпаки, 70% людей, які відверто говорять про суїцидальні наміри, згодом вчиняють суїцидальні спробу або завершене самогубство. Самогубство – жест людини, яка хоче вгамувати біль, але не бачить іншого способу; якби цей спосіб знайшовся, суїциду би не сталося. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього всіма можливими засобами, зокрема головне – глибокою зацікавленістю в житті цієї людини |
Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента | Міф | Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей – крайній, останній заклик або прохання про допомогу, що посилається іншим, зазвичай тоді, коли намагання просто розказати про свій біль і передати його силу не дали результату, таким чином людина намагається довести, що все дійсно серйозно, сподівається, що хоча би тепер її почують. Тобто це дійсно намагання привернути увагу до свого стану, однак біль справжній і лише тоді, коли інші способи не спрацювали |
Самогубець упевнено бажає померти | Міф | Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту настання смерті: їм нестерпно жити далі так, як до цього, але це не означає, що вони не хочуть жити взагалі. Надія на зміни, на позбавлення від болю відвертають від самогубства майже завжди |
Самогубство – явище успадковане, значить все одно нічим не допоможеш | Міф | Самогубство не передається генетично. Людина лише використовує ауто агресивні (агресію спрямовану на себе) моделі поведінки, якщо вони існують в сім'ї або значимому оточенні, тобто такі моделі засвоєні в ранньому віці, а не закладені спадково |
Ті, хто накладає на себе руки, психічно хворі, значить їм не можна допомогти / всі самогубці страждають депресією | 50/50 | Дійсно, наявність психічного захворювання є чинником високого ризику самогубства (зокрема, 70% хворих на депресію мають суїцидальні думки, 35-50% здійснюються суїцидальні спроби, 15-20% вчиняють завершене самогубство), проте більшість суїцидентів не страждають ніякими психічними захворюваннями. Для них суїцидна ситуація тимчасова, з якої вони не вбачають іншого виходу, але такий завжди можна знайти |
Розмови про суїцид можуть сприяти його здійсненню. Краще уникати цієї теми | Міф | Розмова про самогубство не є його причиною, але може стати першим кроком попередження суїциду, адже людина виговориться, знайде розуміння і підтримку, а іноді – почує реальний спосіб вирішення своєї проблеми |
Якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить | 50/50 | Хоча більшість осіб, що скоюють суїцидальну спробу, звичайно не переходять до самогубства, проте значна частина з них повторюють ці спроби. Так, частота самогубств в осіб, які раніше скоїли суїцидальні спроби, у 40 разів вища, ніж в іншої частини населення |
Всі самогубства імпульсивні, їх не можна передбачити і попередити | Міф | Більшість людей виношує свої плани, прямо або побічно повідомляючи про них оточуючим (як зазначалось, 8 з 10, тобто 80%) |
Самогубці слабкі люди | Міф |
|
Вправа «Причини»
Час: 5-7 хвилин.
Учні можуть працювати або у загальній групі, або по підгрупах, завдання – сформулювати основні причини суїциду. У першому випадку бажаючі висловлюються за правилом піднятої руки, всі варіанти фіксуються на дошці або ватмані, після чого відбувається загальне обговорення. У другому випадку учні готуються у підгрупах, створюючи власний перелік причин на окремих аркушах, по завершенні підготовки представники підгруп зачитують результати роботи, можливі уточнення, доповнення від учасників іншої команди, коректні дискусії. За підсумками так само створюється спільний перелік на дошці. Тренер узагальнює та за потреби доповнює сказане:
Існує широке коло конкретних та загальних, глобальних причин самогубств. Конкретними, зовнішніми причинами суїциду серед підлітків та юнаків вважаються:
переживання самотності, непотрібності, відчуженості, нерозуміння оточуючих;
складна ситуація в сім’ї (нелюбов, агресія, ігнорування, відкидання з боку батьків та інших значимих рідних, сімейне насильство, алкоголізм чи наркоманія батьків);
переживання, пов’язані з тяжкою хворобою або смертю одного з батьків, розлученням батьків;
нерозділене, нещасне кохання, важкий розрив стосунків, ревнощі, переживання зради;
небажана вагітність;
систематичні приниження, глузування, знущання зі сторони ровесників або страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
почуття провини, сорому за реальні або приписувані недостойні вчинки, огида до себе через них або страх покарання;
болісно занижена самооцінка, вкрай негативне самоставлення, незадоволеність собою, презирство і ненависть до себе;
бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
бажання помститись кривдникам, покарати їх.
У дорослому віці провідні причини пов’язані із:
сімейними проблемами (зради партнера, хронічні конфлікти, відсутність в стосунках розуміння і тепла, ігнорування, зневага, знецінення, розлучення, агресія партнера, домашнє насильство);
професійним крахом, крахом самореалізації (зазвичай під час кризи середнього віку, коли людина усвідомлює, що вибрала хибний шлях, прожила більшу частину життя марно, не так, як хотіла, вважає себе з певних, внутрішніх чи зовнішніх причин, не здатною досягти бажаного, вирватись із беззмістовної рутини);
самотністю, втратою близької людини, соціальною ізоляцією, виключенням із референтної групи;
серйозними матеріальними проблемами (банкрутство, втрата джерела засобів до існування, виключно важкі побутові умови);
психотравмуючим досвідом (переживання насильства, в першу чергу сексуального, примусова ізоляція, позбавлення волі, перебування в зоні бойових дій, терактів, присутність при вбивствах, смертельних нещасних випадках, аваріях, для жінок часто – втрата дитини, народження мертвої дитини, викидень на пізньому терміні вагітності);
внутрішніми психологічними проблемами (непропрацьованими дитячими травмами, невротичними, депресивними, психотичними розладами, адикціями).
Нетиповими, менш поширеними, однак можливими причинами є також релігійний фанатизм, політичний або ідеологічний протест, вина за скоєне або страх покарання, самогубство для збереження честі, суїцид через публічне осоромлення, розголошення особистої, інтимної інформації, що призводить до втрати репутації та суспільного цькування.
Найпоширенішою причиною самогубств у літньому віці є смертельні хвороби, пов’язані з ними страждання, або прогресуюча втрата самостійності, здатності до самообслуговування, бажання уникнути принизливої безпомічності та неприємного клопоту для близьких. Зустрічаються також випадки відчаю через самотність після втрати близьких, особливо шлюбного партнера, з яким прожито багато років, соціальної ізоляції після виходу на пенсію, втрати справи і сенсу свого життя, знецінення молодими поколіннями всіх життєвих досягнень. Великий ризик суїциду також у літніх, що втратили своїх дорослих дітей.
Глибинними внутрішніми причинами, що відображають, об’єднують та узагальнюють конкретні:
1. Заклик до допомоги – найбільш розповсюджена модель поведінки суїцидентів, коли їх емоційний біль занадто сильний, щоб впоратись самим, вони прагнуть знайти допомогу і співчуття з боку оточуючих, а в інших формах цей заклик не почули, проігнорували, знецінили. Такі люди по-справжньому не готові помирати, вони шукають способу вгамувати свій біль, який став нестерпним. Для попередження необхідне прийняття, розуміння, емоційна підтримка.
2. Відмова від життя – до цього варіанту відносяться ситуації, коли у самогубстві бачать єдиний вихід у вирішенні своїх проблем. В цьому випадку мова йде не про вгамування внутрішнього болю, а про подолання фактичної складної ситуації, з якої людина не може знайти інший вихід, вона відчуває, що їй не вистачає ресурсів для реального подолання, але й існувати в цій ситуації більше не може. Для попередження необхідна допомога у виході з ситуації.
Різновидом відмови від життя є самогубство смертельно хворої людини, яке може бути як раціональним (позбавити себе від неминучого болю та безпомічності), так і альтруїстичним (позбавити рідних від клопоту із невідворотним фіналом). В цьому випадку рішення зазвичай свідоме, зважене.
3. Протест – самогубства, що скоєні у межах заклику протесту, характеризуються імпульсивністю та прагненням змінити якусь конкретну подію на більш правильну. Таким чином людина демонструє свою незгоду з обставинами, що склалися, бунтує проти несправедливості. Ця форма найчастіше зустрічається серед підлітків як протест проти батьківських обмежень, норм суспільства, шкільних правил.
4. Помста – основою є бажання людини «покарати» оточуючих, що завдали їй шкоди, показати свою правоту та виразити ступінь образи. Також поширений мотив підлітків, що зважуються на суїцид через знущання ровесників або нелюбов, несправедливість, відторгнення батьків – вчиняючи самогубство, вони уявляють, як всі кривдники будуть горювати за ними і шкодувати про свої дії, як вони «зрозуміють», що наробили і що втратили.
5. Самопокарання – самогубство, до якого призводить глибоке відчуття власної провини. Провідною думкою цієї моделі поведінки є: «я ніколи не пробачу собі цього». Переживаючи сором і провину за скоєне людина починає себе ненавидіти, вважає себе негідною жити далі.
Блок 4 «Що робити» (дієво-зцілюючий)
Мета: навчання розпізнанню кризового стану у себе та ровесників, формування навичок психологічної допомоги та самодопомоги у складних життєвих ситуаціях.
Вправа «Індикатори»
Час: 5-7 хвилин.
Так само, як у вправі «Причини», учні можуть працювати або у загальній групі, або по підгрупах, завдання – сформулювати основні ознаки, за якими можна помітити, що людина (в першу чергу школяр) переживає кризу і потребує допомоги. У першому випадку бажаючі висловлюються за правилом піднятої руки, всі варіанти фіксуються на дошці або ватмані, після чого відбувається загальне обговорення.
У другому випадку учні готуються у підгрупах, створюючи власний перелік індикаторів на окремих аркушах, по завершенні підготовки представники підгруп зачитують результати роботи, можливі уточнення, доповнення від учасників іншої команди, коректні дискусії. За підсумками так само створюється спільний перелік на дошці.
Тренер узагальнює та за потреби доповнює сказане:
зміни харчування, людина раптово починає значно більше або значно менше їсти (заїдання стресу / хвороблива втрата апетиту);
зміни сну (сонливість, постійна втома, апатія / безсоння, нервовий, тривожний, збуджений стан);
зміни фізичного стану, зовнішності (неохайність, занедбаність, ігнорування гігієни, байдужість до свого вигляду);
зміни активності (замкненість, відмова від спілкування, прагнення до усамітнення, млявість, постійна втома, апатія, втрата інтересу до улюблених занять або речей, що раніше приносили задоволення);
зміни діяльності (різке падіння шкільної успішності, прогулювання занять, відмова виконувати завдання, байдужість до результатів, відмова відвідувати секції у школяра або різке падіння продуктивності роботи, постійні робочі помилки, байдужість до критики і стягнень у дорослого);
зміни ставлення до майбутнього, людина або демонструє повну байдужість до нього (не турбується про свою успішність, перспективи, майбутню професійну кар’єру, фінансове благополуччя, може систематично прогулювати школу, забрати документи з ВНЗ, звільнитись з роботи «в нікуди», бездумно витрачати гроші) або навпаки ретельно готується до майбутнього без неї (роздарює речі, завершує справи, наводить лад у документах);
зміни настрою (постійний пригнічений, апатичний, депресивний стан, розпач, плач або хаотичні зміни періодів апатії, меланхолії, сльозливості та надмірної активності, неспокою, тривоги);
нанесення собі шкоди, самотравмування;
висловлення презирства, ненависті до себе, різко негативного самоставлення;
висловлення суїцидальних думок усно або письмово, через статуси в соцмережах (сюди також належить ніби жартівливе, побічне, але систематичне згадування суїциду в розмовах; конкретні словесні індикатори – «я хотів би бути мертвим», «я збираюся вбити себе», «я збираюся покласти цьому край», «я не хочу більше жити», «нікому немає діла, живу я чи помру», «цікаво, чи боляче помирати?», «тобі / вам / їм було б краще без мене», «скоро я перестану створювати тобі / вам проблеми», «вони будуть шкодувати, коли я піду»);
обговорення способів скоєння самогубства або пошук інформації про це.
Звичайно, по окремості ці ознаки не дозволяють з упевненістю судити про переживання людиною гострої внутрішньої кризи та суїцидальні думки / наміри, однак поєднання 3-4 індикаторів одночасно має викликати суттєве занепокоєння та дії з попередження самогубства.
Вправа «Алгоритм дій»
Час: 15-20 хвилин.
Учні працюють у двох групах, протягом 10 хвилин перша має сформулювати правила допомоги іншій людині, що переживає кризу, друга – правила самодопомоги, якщо виникає важкий емоційний стан та тим більше суїцидальні думки. По завершенні підготовки представники підгруп зачитують результати роботи, можливі уточнення, доповнення від учасників іншої команди, коректні дискусії. За підсумками прийняті варіанти пам’яток допомоги та самодопомоги фіксуються на дошці або ватманах.
Варіант пам’ятки допомоги:
Помічайте та запитуйте
Уважно спостерігайте за проявами індикаторів внутрішньої кризи, звертайте увагу на різкі негативні зміни фізичного стану, поведінки, зовнішності, настрою, діяльності. Помітивши такі прояви, не бійтесь запитати у людини про її стан, однак ні в якому разі не влаштовуйте допит, не тисніть, не наполягайте на розмові – поцікавтесь справами, настроєм людини, дайте зрозуміти, що вам не байдуже, що ви завжди готові вислухати, і залиште можливість не відповідати.
Вислуховуйте
Якщо людина наважиться на відвертість, швидше за все, в першу таку розмову вона буде просто ділитись своїми проблемами і переживаннями, виплескуючи все, що так довго накопичувалось всередині. Безкінечне обговорення самої проблеми та пов’язаних з нею переживань може зі сторони здаватись беззмістовним, однак в стані гострої внутрішньої кризи емоційна напруга настільки висока, що захоплює свідомість цілком, не дозволяє тверезо мислити; всі сили людина кидає на те, аби витримати біль і відчай, сил на активні дії і реальне вирішення у неї просто не залишається. Для того ж, аби подолати пік кризи, часто важливо просто висловитись, поділитись наболілим та відчути розуміння і підтримку – це знизить внутрішню напругу і хоча б мінімально відновить емоційний ресурс. Дайте людині виговоритись, не зупиняйте її, не намагайтесь перевести розмову відразу на конкретне обговорення варіантів дієвого вирішення проблеми, утримайтесь від розлогих, а тим більше оцінних коментарів, слухайте із щирою увагою, повністю зосередьтесь на розмові, показуйте свою небайдужість та співчуття.
Не обмежуйте
Потреба обговорювати свій стан та основну проблему може виникати у людини, що довірилась вам і відчула від вас підтримку, і у подальшому, наступні розмови можуть бути менш напружені та емоційні, ніж перша, більш конкретні, але це не означає їх меншу важливість – це відповідальний етап повернення до світла, зірватись назад, закритись і більше не намагатись довіритись дуже легко. Такі розмови дуже важливо не обмежувати в часі, не квапити людину, дати висловити все, що вона хоче, обговорювати свої переживання, проблему, радитись стільки, скільки їй наразі потрібно. Якщо ви з якихось причин не готові до цього в даний момент, не можете приділити достатньо уваги і часу, краще відразу чесно про це попередьте та означте конкретний момент, коли ви зможете поговорити (після уроку, за годину, під час обідньої перерви, ввечері) – це допоможе створити впевненість, що допомога неодмінно буде, треба лише протриматись до певного часу.
Будьте поруч
Найстрашніші думки приходять наодинці, коли нічого не відволікає і людина залишається сам на сам з болем, тож намагайтесь не залишати близького в кризі самого. Не обов’язково проводити фактично весь час разом, достатньо дати зрозуміти, що до вас завжди можна звернутись, і дійсно бути на зв’язку. Важливо також відразу відповідати на дзвінки і повідомлення, хоча би і відповідно до попереднього пункту для того, щоб домовитись поговорити пізніше: людина уже побачила вашу реакцію, почула ваш голос, вона вже не зовсім сама, тоді як мовчання в момент піку кризи може вилитись у почуття повної покинутості та стати останньою краплею.
Зберігайте спокій та обговорюйте
Якщо людина не тільки поділилась болем та розповіла про проблему, але й прямо озвучила суїцидальні думки, не реагуйте страхом або розпачем, це збільшить напругу і доведе людині, що її переживання ненормальні, їх варто стидатись і приховувати, і надалі вона буде замовчувати проблему, переживати її наодинці з собою, що збільшує ризик зриву. Намагайтесь реагувати стримано, виразіть своє співчування, висловіть, як вам шкода, що її біль настільки сильний. В подальшій розмові не бійтесь відкритого обговорення суїцидальних думок і планів – коли такі думки вперше виникли, коли вони приходять зараз, чи має людина план дій, чи були у неї раніше спроби завдати собі шкоди. Побоювання, що обговорення суїциду підштовхне до його вчинення марні, людина уже має причини і бажання покінчити з собою, обговорення такою причиною не є, натомість коли людина відкрито висловлює свої думки і бажання, зустрічає не осуд чи страх, а адекватне розуміння, вона приймає їх як нормальні, допустимі, як свідчення сили переживань, а не своєї слабкості чи ненормальності. Єдине, чого дійсно варто дотримуватись – уникати в розмові самого слова «суїцид», «самогубство», краще замінити на «завдати собі шкоди».
Сприймайте всерйоз
Навіть якщо ви сумніваєтесь у щирості слів та серйозності намірів людини, вважаєте її дії демонстративними, не висловлюйте своїх сумнівів прямо та не кидайте провокативних фраз на кшталт «то йди стрибай, що встав», «якби хотів, вже би щось зробив, а не нив тут»: ви ніколи не можете бути на 100% впевнені, що відбувається у людині всередині, що вона відчуває і про що думає насправді, те, що ви вважаєте демонстративністю, може бути лише захисною реакцією або особливістю манер, за якими ховається справжній біль, натомість недовіра і насмішки можуть стати реальним поштовхом до втілення суїцидальних думок. Краще змарнувати час і вислухати того, хто привертає увагу, ніж не повірити і не допомогти тому, хто дійсно потребував допомоги. Тому на перший етапах всяку заяву про суїцидальні думки варто сприймати як реальну і намагатись максимально підтримати людину, якщо ж надалі ви переконуєтесь у спробах таким чином маніпулювати, або спокійно дистанціюйтесь від спілкування, або, якщо це ваша близька людина, намагайтесь з’ясувати, чого вона прагне досягти своєю поведінкою, про що таким чином сигналізує – часто причиною є нестача уваги і почуття покинутості, протест проти обмежень та відсутності свободи, намагання вийти із важкої для себе ситуації.
Не звинувачуйте та не присоромлюйте
Частим способом відговорити людину від суїциду є заклики до сумління – «а що буде з твоєї мамою, як вона переживе», «ти про бабусю подумав», «скільки людей / дітей помирає щодня, а ти своє життя не цінуєш». Безперечно, це робиться з кращих намірів, однак категорична форма присоромлення тільки шкодить: людина і так створює на себе шалений тиск, і так звинувачує себе за думки про самогубство, що в нашій культурі прийнято вважати свідченням слабкості, малодухості, ненормальності, звинувачення ще і зі сторони тільки утверджують її в такій позиції та різко підсилюють напругу. Окрім цього, подібні закиди людина може сприйняти як вказання на те, що їй відмовляють у праві самостійно розпоряджатись власним життям, або що її життя саме по собі в очах оточуючих не має цінності, значення має тільки душевне благополуччя родичів. Згадати близьких можна, однак варто змінити акцент, запитавши «заради кого / заради чого ти можеш продовжувати боротись?», «хто може бути твоєю опорою в цей період?».
Не знецінюйте
Не применшуйте значення проблем людини, ні в якому разі не вживайте фрази на кшталт «та то дрібниці» або «було би через що переживати», навіть якщо в глибині душі ви дійсно так вважаєте. Пам’ятайте, що життєвий досвід, система цінностей, рівень емоційної вразливості у різних людей надзвичайно різні, ті труднощі, із якими ви вже зустрічались і успішно подолали, або ті, які не мають для вас особливого значення, адже виникають у суб’єктивно неважливій сфері, для іншого є фундаментальними і завдають такого болю, що заради його вгамування людина згодна померти. Подібне ж применшення значення, знецінення сприймається як повна байдужість, нерозуміння, ранить, спонукає закриватись і більше не шукати допомоги, а також призводить до зростання внутрішньої напруги і посилення самозвинувачень: услід за загальною думкою людина твердить собі, що її труднощі незначні, однак стану змінити не може, все ще болить, не відчуває ресурсу боротись та картає себе за слабкість. Тож у розмові або взагалі намагайтесь уникати власної оцінки проблеми, зосереджуватись на переживаннях людини і варіантах покращення ситуації, або в оцінці акцентуйте саме на суб’єктивному впливі, давайте зрозуміти, що визнаєте особисте значення проблеми (наприклад, «я розумію, як для тебе це важко / як тобі це боляче»).
Уникайте голослівного позитиву
Часто, намагаючись втішити і підтримати людину, ми вживаємо фрази «все буде добре», «не все так погано», «все налагодиться», які самі по собі є позитивними, однак для людини в кризі фактично не мають змісту: сприймання в такий період песимістичне, болюче, людина знаходиться у відчаї, не помічає і не відчуває нічого по-справжньому позитивного, а отже і не вірить у покращення. Подібні фрази видаються їй загальними, поверховими, формальними, відчепними, вони не здатні покращити емоційний стан, однак можуть сприйнятись як нерозуміння, виступити певною більш м’якою формою знецінення. Ефективніше акцентувати увагу на реальній підтримці, яку має людина, на близьких, що співчувають і допомагають («я поруч, ти завжди можеш на мене розраховувати», «я, …, …, ми любимо тебе і хочемо допомогти», «ми з тобою») та формувати сприймання проблеми як спільної боротьби із труднощами («це важко, та разом ми впораємось», «разом ми переможемо це / пройдемо через це»).
Акцентуйте на нормальності
Як уже неодноразово згадувалось, у нашій культурі суїциденти стигматмзуються, суїцидальні думки вважаються ознакою психічного розладу, ненормальності, слабкості, безвілля. Відповідно, при виявленні суїцидальних думок, апатичних, депресивних станів у самого себе, людина, будучи частиною культури, переносить на себе подібні упередження, вдається до самостигматизації, впадає у самозвинувачення, самокартання. В результаті зростає внутрішня напруга, посилюються презирство і ненависть до себе, які часто і є глибинною причиною прагнення піти з життя, натомість ймовірність звернення за допомогою знижується. Приділяйте увагу цьому аспекту у розмовах, акцентуйте, що такі думки і переживання – абсолютно нормальні, майже у кожної людини хоча б раз у тяжку хвилину виникала думка про те, а чи не простіше було би все припинити; це складно, це випробування, але це нормально, суїцидальні думки не є показником адекватності чи неадекватності, слабкості чи сили волі, це показник виключно сили емоційного болю, який з тих чи інших причин переживає людина. Можна спробувати провести аналогію з евтаназією – хто згоден на неї піти, слабкий, ненормальний, чи той, кому нестерпно болить?
Акцентуйте на здоланності, плануйте вирішення та переконуйте звернутись по допомогу
М’яко, поступово, по мірі готовності підводьте людину до обговорення реальних шляхів подолання проблеми і виходу зі стану кризи. Обговоріть, чи є конкретна зовнішня причина, проблема в оточенні, взаєминах, діяльності, умовах життя; якщо так – попросіть людину проаналізувати свої очікування й бажання та визначити, яких змін вона потребує, що має змінитись, щоб їй стало краще, разом поміркуйте, що для цього необхідно зробити, до кого звернутись по допомогу, чиєю підтримкою заручитись, і, звичайно ж, запевніть у власній готовності допомогти. При достатньо мобілізованому стані людини можна скласти конкретний алгоритм дій з вирішення: що необхідно зробити відразу найближчим часом, що поступово, що людина робить сама, а про що просить інших і кого саме.
Якщо чіткої зовнішньої причини немає, відчай людини може бути глибшим, адже незрозуміло, з чим боротись і як покращити стан, тому важливо особливо акцентувати на здоланності, вирішуваності проблеми через спокійне обговорення варіантів та складання алгоритму дій: зауважте, що такий складний емоційний стан може викликатись або збоями в роботі організму (ендокринної, серцево-судинної, дихальної систем, нервової системи на рівні фізіології, частими причинами є гормональний збій, авітаміноз, в тому числі дефіцит вітаміну Д, відхилення від норми концентрації глюкози в крові), або внутрішньо особистісними факторами. Тому в першу чергу необхідно запланувати і пройти звичайне медичне обстеження, перевірити щитоподібну залозу, здати аналіз крові. Надія, що причину буде знайдено на рівні організму і достатньо буде прийому відповідних препаратів для покращення, вже сама по собі мобілізує людину, надасть сил боротись; добре буде так само конкретно спланувати, коли людина записується на аналіз крові, коли йде до ендокринолога і так далі, аби найближчі дії були чіткими і зрозумілими.
Також акцентуйте, що навіть якщо аналізи покажуть норму, ви все ще не в глухому куті, це просто означає, що проблема виникла зі сторони емоційної сфери, що також нормальна і природня реакція на стрес, напругу, перевантаження. В цьому випадку необхідні деякі зміни способу життя, виділення більше часу на сон і відпочинок, приємне спілкування, улюблені заняття (варто відразу обговорити і спланувати, як це можна зробити та як в цьому можете допомогти особисто ви), а також звернення до психолога або психотерапевта. Обов’язково підкреслюйте, що про відхилення або психічний розлад мова не йде, так само як і про візит до психіатра, до психолога ж звертаються абсолютно здорові люди, які переживають певні труднощі. Підводьте до того, що в сучасному світі до психолога звертаються навіть найуспішніші люди, це така ж турбота про своє здоров’я, як спорт або йога, до того ж консультації можна в будь-який момент припинити.
Варіант пам’ятки самодопомоги:
Намагайтесь відмовитись від самозвинувачень та від тиску на себе, визнати свої переживання та дозволити їх собі. Ви абсолютно не винні у своєму стані, це не показник слабкості, неадекватності, ви цілком здорові психічно – просто ви переживаєте важкий період. Ваші думки і стан – відображення сили емоційного болю, єдиний висновок який можна з цього зробити – вам зараз дійсно погано. Кожного разу, коли вам приходить самозвинувачуюча думка, повторюйте подумки або записуйте – «Я зараз відчуваю … (біль, роздратування, відчай, сум), і це нормально. Я зараз переживаю складний період, це природно, таке буває у всіх».
Не намагайтесь шукати позитивне, якщо ви його не бачите і не відчуваєте, змініть акцент і шукайте те, заради чого ви можете боротись.
Не залишайтесь із болем наодинці – визначте, кому ви довіряєте, до кого можете звернутись за допомогою і підтримкою, хто може бути вашою опорою у важкий період, обговорюйте із ними свої переживання і проблеми, радьтесь, намагайтесь проводити разом більше часу, разом включайтесь у цікаві, приємні заняття – відвідуйте кафе, кіно, розважальні центри, дивіться улюблені фільми, грайте в улюблені ігри, обговорюйте вподобані книги, відправляйтесь на прогулянки, у походи, на тренування.
Зосереджуйте на тимчасовості. Так, саме зараз вам важко, боляче, ви можете відчувати смуток, пригніченість, знесилення, навіть відчай, не вірити, що все налагодиться, це нормальна частина ваших переживань, однак завжди так буде не може просто фізично, нічого не буває постійним, і наш біль так само. Після піку завжди йде спад, після граничної напруги неодмінно наступає розслаблення. Намагайтесь сприймати свій стан як бурю, шторм, яка з часом неодмінно мине і настане штиль, просто зараз треба стиснути зуби і пройти через неї.
Сприймаючи переживання як стихійне лихо, усвідомлюйте, що з ним можна або боротись, або перечекати: боріться, коли тільки маєте сили, намагайтесь знайти вихід, подолати проблему, змінити ситуацію, плануйте конкретні дії, стукайте у всі двері, і перечікуйте, коли сил зовсім немає, коли переживання надто сильні. Дозвольте собі в такі моменти відкласти боротьбу, просто розслабитись, переключайтесь, відпочивайте, поринайте в улюблені заняття. Пам’ятайте, що в цей період ви не здаєтесь, не лінуєтесь, ви просто кидаєте всі зусилля на те, щоби пережити пік, трохи відновитись, підзарядитись – і знову шукати вихід. Це абсолютно нормально, ми всі потребуємо відпочинку, а постійні внутрішня напруга і переживання витягають сили значно швидше, тож і відновлюватись потрібно частіше і довше – дозвольте собі це.
Якщо в моменти піку переживань ви не маєте сил навіть на улюблені заняття, намагайтесь просто розслабитись – зручно ляжте, відчуйте комфорт в тілі, вирівняйте дихання, уявіть себе в приємному для вас місці, спробуйте застосувати дихальні, м’язові, візуалізаційні вправи для покращення стану тут і зараз.
В стані відносної мобілізації намагайтесь знайти причину, що провокує ваш стан, проаналізувати, чи є конкретна зовнішня причина, проблема в оточенні, взаєминах, діяльності, умовах життя. Якщо так – проаналізуйте свої очікування й бажання, спробуйте визначити, яких змін потребуєте, що має змінитись, щоб вам стало краще, поміркуйте самі або разом із близькими, що для цього необхідно зробити, до кого звернутись по допомогу, чиєю підтримкою заручитись. Спробуйте скласти конкретний алгоритм дій з вирішення: що необхідно зробити відразу найближчим часом, що поступово, що ви можете робити самі, а про що попросити інших і кого саме.
Якщо ви усвідомлюєте, що зовнішньої причини немає, це не означає, що ви «рознились на рівному місці», це означає, що причина полягає в іншому, однак вона є. Зверніться до лікарів – не до психіатрів, а до цілком звичних, терапевта, ендокринолога, кардіолога, пройдіть обстеження, перевірте щитоподібну залогу, здайте кров на аналіз. Дуже часто причиною пригніченого емоційного фону, апатичного та навіть депресивного стану є фізіологічні збої в роботі організму – ендокринної, серцево-судинної, дихальної систем, нервової системи на рівні фізіології, поширеними причинами є гормональний збій, авітаміноз, в тому числі дефіцит вітаміну Д, відхилення від норми концентрації глюкози в крові. В такому випадку це таке ж захворювання, як грип чи ГРВІ, для покращення достатньо буде знайти причину на рівні організму та приймати відповідні препарати. Складіть ретельний план запису і відвідування лікарів, поставте собі за найближчу мету пройти обстеження і дочекатись його результатів, до цього моменту ваша задача просто протриматись.
Якщо аналізи покажуть норму, ви все ще не в глухому куті, це просто означає, що проблема виникла зі сторони емоційної сфери, що також нормальна і природня реакція на стрес, напругу, перевантаження. В цьому випадку в першу чергу необхідні деякі зміни способу життя, виділення більшого часу на сон і відпочинок, приємне спілкування, улюблені заняття, перебування на свіжому повітрі, відвідування цікавих заходів. Поміркуйте, як ви можете це зробити, що можете робити кожного дня (починайте з малого), чиєю підтримкою варто заручитись.
Не бійтесь звертатись по психологічну допомогу, пам’ятайте, що про відхилення або психічний розлад мова не йде, так само як і про візит до психіатра, до психолога ж звертаються абсолютно здорові, адекватні люди, які просто переживають певні труднощі – так само як ви зараз. В сучасному світі до психолога звертаються навіть найуспішніші люди, це така ж турбота про своє здоров’я, як спорт або йога. Окрім цього, ви можете припинити взаємодію в будь-який момент – це просто ще один варіант, який можна спробувати на рівні з іншими для покрашення. Якщо ж ви розумієте, що не готові до особистої роботи зі спеціалістом – не тисніть на себе, спробуйте звернутись на анонімні телефони довіри та психологічної підтримки.
В кінці тренер ще раз наголошує, що пропонувати звернутись по професійну допомогу або звернутись самому – це цілком нормально, коли у нас болить щось в тілі – ми не намагаємось впоратись самі, перечекати, перетерпіти, а йдемо до лікаря, так само і з душевним болем; та вивішує на дошку ватман / виводить слайд із телефонами гарячих ліній психологічної допомоги:
716 772 – гаряча лінія «Телефону Довіри» з попередження суїциду підлітків в управлінні соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
7333 – кризова національна лінія з питань запобігання суїцидам та профілактики психічного здоров’я «Lifeline Ukraine»;
+38 0687703770, +38 0996321818, +38 0936093003 – телефон екстренної психологічної допомоги при Кризовому Центрі медико-психологічної допомоги;
(067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76 – Лiнiя допомоги;
0 800 500 335 або 386 (з мобільного) – Ла Страда-Україна;
0 800 500 225; 116 111 – Національна дитяча гаряча лінія;
(044) 456 17 02, (044) 456 17 25 – телефон довіри Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи.