Була осінь. По небу пропливала велика грозова Хмара, за нею навздогін пританцьовував її синок Дощик. Він був такий непосидючий, невгамовний, всім набридав. Кожного дня рюмсав на всі боки і заливав всіх і все водою. А буває, причепиться до Вітру, і тоді навіть парасольки летять у небо.
Дощик добряче всім набрид. До кого набивався в друзі, всі від нього відвертались. Ніхто не хотів з ним бавитись. Пташки ховались у гніздечка, їжачок забирався в нірку, а Мурка швидко бігла в будинок, скручувалась калачиком і муркотіла свою пісеньку.
Одного разу Марійка вийшла погуляти, Дощик вирішив напроситись до неї в друзі і почав своїми холодними слізьми поливати дівчинку. Вона дістала парасольку і швидко втекла.
Отак і жив Дощик не маючи друзів, кому ж бо захочеться дружити з плаксієм?
Так минула осінь, зима, весна.
Настало спекотне літо. Дощик підріс, вже не так пустував, але дуже сумував не маючи друзів.
Одного разу він побачив, як Марійка сиділа біля своєї квіткової галявини дуже сумна.
Що з тобою трапилось? Чому ти така сумна? Хто тебе скривдив?
Я…я сумую за своїми квітами, вони зовсім зів’яли, їм дуже жарко.
Не плач! Твоєму горю легко зарадити, - мовив Дощик, розсміявся і його краплі полилися на Марійчині квіти, вони відразу підняли голівки і посміхнулися Дощикові.
Дякую тобі Дощику! Гайда гратися! Сказала дівчинка, милуючись своїми квітами.
Залюбки! – зрадів Дощик і ніжно бризнув на неї своїми теплими краплинками.
О, яке щастя! Дякую тобі за гарний настрій, - вигукнула Марійка
За який настрій? – не зрозумів Дощик, адже звик , що від нього всі тільки ховаються.
Пречудовий! Я тепер точно знаю, що без тебе не було б життя на землі.– Марійка посміхнулась і пританцьовуючи побігла галявинкою наспівуючи пісеньку.
А Дощик був щасливий. З того часу в нього з’явилося багато друзів.
Запитання:
Як ви гадаєте, чому у Дощика не було друзів?
Чи вдалося Дощикові з кимось потоваришувати?
Чому Марійка вирішила дружити з Дощиком?
Чи маєте ви друзів? Який ваш товариш?
Які вчинки вашого друга подобаються вам?