На зимових канікулах Василько вперше без батьків поїхав до бабусі. Він мріяв знайти там нових друзів. Наступного дня він побіг на ковзанку, де було багато дітей. Йому сподобався хлопчик, який вправно катався на ковзанах.
О, це буде мій новий друг!
Василько підійшов до хлопчика і почав розповідати про себе, навіть не запитавши як його звати.
Я Василько. Приїхав з міста. Я ходжу до дитячого садочку в старшу групу. Я люблю грати у футбол, у мене це добре виходить. Тато мене водить на секції з футболу. А ще, я вмію грати в шахмати. У мене є багато іграшок.
Через деякий час до них приєднались і інші діти. Почали розмовляти між собою, розповідаючи один одному різні пригоди, зовсім не звертаючи уваги на Василька.
З ким би не говорив Василько, хвалившись про свої успіхи, діти через деякий час почали його уникати. Тоді Василько вирішив, що розповідає про себе занадто мало цікавого.
Наступного ранку хлопчина взяв санчата та побіг на гірку. Там було багато дітей. Він побачив, як одна дівчинка з'їжджала з гірки на санчатах. Василько підійшов до неї і почав розповідати які класні у нього нові санчата. А ще, про льодянку, яку бабуся купила вчора. Дівчинка ввічливо послухала, але майже нічого не відповіла.
Василько побачив, як один із хлопчиків говорив по телефону.
Це буде мій новий друг! – подумав Василько. Підійшовши до хлопчика, почав розповідати про ігри, які є у його телефоні. Але цікавості до його розповідей ніхто вже не проявляв.
Василько був обурений. Зовсім сумним повернувся додому.
Сльози котилися по його щоках.
Василько, що сталося? – запитала бабуся.
Я приїхав до тебе бабуся, на всі канікули, сподіваючись, що знайду нових друзів. Але ніхто не хоче зі мною дружити.
А як звати твоїх друзів з якими ти познайомився?
Не знаю, я їх не запитав. Я їм про себе все розповідав.
А ти дізнався, чим цікавляться твої знайомі? – лагідно, мовила бабуся.
Не пам'ятаю. Але я їм розповідав про себе! Про свою школу! Я ж їм розповів про свої нові ігри що закачені в телефоні. Це ж цікаво!
А ти знаєш, онучку, кого ми можемо назвати цікавим співрозмовником?
Так, знаю. Це як я. Я багато цікавого розповідав.
Та ні! Цікавий співрозмовник, це той, хто вміє не тільки розповідати, а й Слухати. А ще того, хто запитує, щиро цікавиться інтересами іншого. А ти, я так зрозуміла, тільки розповідав про себе, перебивав, не слухав інших, не виявляв зацікавлення до співрозмовника, тому всі й стали тебе уникати.
Василько замислився над словами бабусі.
Наступного дня коли діти зустрілися на ковзанці, Василько підійшов до хлопчика і сказав:
Давай познайомимося! Не розповідаючи нічого про себе, він запитав:
Як ти навчився так добре кататися на ковзанах? Я ще минулого разу це помітив.
Даник, так звали хлопчика, з захопленням почав розповідати. З часом до них приєднались інші діти. Всі почали по черзі ділитися своїми цікавими історіями.
Василько був щасливий, знайшовши нових друзів, з якими разом він: катався на санчатах, ліпив снігову бабу, грав в сніжки, катався з гірки.
Так швидко, день за днем, минув час. Скінчились канікули і Василько повернувся до міста. Спілкування з новими друзями продовжилось. Але навряд чи йому б це вдалося, якби не порада бабусі. Василько чекав наступних канікул, щоб зустрітися з друзями.
Запитання:
Як ви гадаєте, чому Василькові довго не вдавалося знайти нових друзів?
Якою порадою бабусі скористався Василько?
Як ви розумієте вислів: «мистецтво слухати – дано не кожному»
А який ваш друг? Який Ви, як друг?