Одного зимового вечора до родини Андрійка приїхали татові знайомі. З ними були дівчинка Улянка і маленький братик Павлуша. Діти познайомились і відразу потоваришували. Мама Улянки привезла смачий торт і запросила всіх дітей до столу.
Торт був оздоблений кумедними їжачками, діти їх розглядали, рахували а потім смакували.
Після чаювання мама сказала Андрійкові:
Сину, запроси дітей до своєї кімнати, у тебе багато ігор, Улянці і Павлуші буде цікаво!
Гаразд, мамо – погодився Андрійко.
Діти пішли до кімнати, яка була на другому поверсі. Андрійко, як справжній господар, почав демонструвати свої іграшки.
Всім сподобався великий конструктор.
Давай побудуємо будинок – запропонувала Улянка – на дві кімнати.
Діти швидко взялися до роботи. Навіть маленький Павлуша допомагав. Подавав деталі одну за іншою. Будинок вийшов на славу.
Потім Андрійко запропонував побудувати гаражі для машинок.
О, в тебе так багато модельок машин – вигукнула Улянка – Я порахувала, аж п'ятнадцять.
Так. Це мої улюблені моделі. Мені їх тато завжди привозить з відрядження.
Ось і машини всі в гаражах.
Улянці не зовсім було цікаво грати машинками, а от ляльок у Андрійка не було і вона запропонувала:
Давай пограємо в схованки!
Давай! –погодився Андрійко.
Було весело. Діти ховалися то за двері, то в будинок, який збудували. Послугувала, як схованка, велика коробка з під нового телевізора.
Одного разу Андрійко навіть підліз під ліжко. Улянка його всюди знаходила.
Рахуй до двадцяти, я заховаюся так, що ти мене довго будеш шукати – промовив Андрійко.
Улянка почала рахувати – Один, два, три, чотири, п' ять…
Куди б сховатися, куди.. – міркував хлопчина. І раптом придумав.
Знаю, тут мене довго Улянка не знайде! – і швиденько заліз на підвіконня та сховався за шторами.
Так, так, добре я придумав!.
Улянка вже дорахувала до двадцяти і пішла шукати Андрійка. Куди тільки не заглядала дівчинка та ніде не могла знайти свого нового друга і почала голосно гукати:
Андрійку, де ти?
На крик зайшла мама Андрійка і запитала:
Улянко, що сталося?
Десь Андрійко подівся, його ніде немає, я шукала всюди.
Мама теж трохи збентежено оглянула кімнату. Раптом штора захиталась. Вона відразу здогадалась де Андрійко. Підійшла до нього і строго сказала:
- Сину, це дуже небезпечна схованка. Зараз вікно щільно закрите, а ось влітку, коли спекотно, воно завжди відчинене. Твоя кімната на другому поверсі, це дуже небезпечно, дуже. Більше ніколи не обирай таких небезпечних схованок!.
Андрійко швиденько зліз із підвіконня.
Вибач, мамо, я зовсім про це не подумав.
Улянка злякано подивилась на вікно і тихенько мовила.
Небезпечна схованка.
Запитання:
1.Поділіться, в які ігри ви граєтеся вдома?
2.Як на вашу думку, чому мама назвала схованку Андрійка небезпечною?
3.Як ви розумієте вислів «Безпечна поведінка вдома»
4.Які б ви, особисто дали поради дітям?