Я і Грегор Замза
Якби я стріла Грегора,
Сказала б я йому:
«Невже страшенна кара
Прийшла лише тому,
Що працював старанно,
Любив сестру, батьків,
Що зранку до смеркання
Серед гаїв-садків
Ти не ходив, а батьків борг
Потроху повертав.
Утримував сім’ю,
І щиру мрію мав –
Сестру в консерваторію…
Несправедлива доля випала тобі -
Ввісні перетворився на комаху.
Та рідні не допомогли в біді,
Бо вигляд твій наводив жаху.
Ти людську мову розумів,
А тебе не хотіли зрозуміти
І не тому, що ти не говорив –
Тому що ти перешкоджав їм жити!!!
Хоч втратив ти людську подобу,
Але ж зберіг людини серце й душу.
Чому ж тебе сприймали як худобу?
За що, скажи, страждати мусив?
Ох, Грегоре, чому ти залишився
У тій брудній кімнаті?
Чому літати не навчився?
Чому не втік?...Якби ж то знати…
Якби тебе хтось полюбив,
Як в казці про червону квітку,
Можливо, що і ти б пожив… людиною…»
Але на жаль, не сталося цього,
І Грегор в горі помирав,
З рідні ніхто не пожалів його,
Ніхто за ним не заридав.
Кафка розкрив цей світ жорстокий,
В якім людина маску має:
«Якщо вона різниться трохи –
Хай не живе – хай помирає».
Олена Трохимчук
11 клас
Курозванівський ліцей
