Вітаю Вас, мої любі читачі! Сьогодні ми з вами поговоримо про тривожність. Коли тривожність норма, а коли - загроза? На ці та інші запитання ви найдете відповідь у моєму блозі.
Хвилюватись - цілком нормально. Тривога - це сильна емоція, що виникає в момент сприйняття людиною небезпеки. На відміну від інших сильних переживань, тривога завжди пов'язана зі страхом, свідомим або несвідомим. Реальна загроза чи уявна - нашому мозку також байдуже.
Сигнальний механізм тривоги, що підживлюється страхом, є основою інстинкту самозбереження і відповідає за нашу безпеку. Тривога мобілізує організм: вкидає адреналін і норадреналін у кров, накачує кров'ю м'язи, заповнює легені повітрям, збільшує артеріальний тиск. Змушує спочатку бігти, а потім думати, при цьому вимикає все непотрібне, зокрема деякі ділянки мозку людини.
Щоб відрізнити звичайну тривогу від розладу, необхідно розрізняти наші переживання.
Коли тривожність норма, а коли - загроза?
Корисні переживання
Реалістичні й обґрунтовані;
Пов'язані зі зрозумілим і високим ризиком;
Допомагають мобілізуватися і долати труднощі;
Приводять до концентрації уваги й енергії;
Контрольовані у часі й короткострокові;
Не заважають жити.
Шкідливі переживання
Нереалістичні, надумані, спотворені.
Пов'язані з низьким ризиком, перебільшені.
Забирають людину до віртуальної реальності своїх переживань.
Енергія витрачається на хвилювання, а не на вирішення проблеми.
Важко контрольовані у часі й тривають довго.
Заважають жити та функціонувати
Шкідливі переживання виникають, коли наш мозок не встигає опрацювати зовнішні імпульси, і тоді на тваринному рівні він неадекватно реагує на уявну загрозу. Такі хвилювання формують загальний тривожний стан.
Тривога виконує важливі функції:
попереджає людину про можливу небезпеку ;
спонукає до пошуку й конкретизації цієї небезпеки на основі активного дослідження навколишньої дійсності.
Дослідження рівня тривожності в певний момент, тобто реактивної тривожності та особистісної, як стійкої характеристики людини, можна проводити методом самооцінки як індивідуально, так і в групі.
Реактивна, або ситуативна, тривожність характеризується напругою, занепокоєнням, знервованістю. Якщо вона велика, то у людини порушується увага, а іноді й тонка координація рухів.
Особистісна тривожність — це стійкий стан. Вона характеризує схильність людини сприймати великий спектр ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Дуже висока особистісна тривога прямо пов'язана з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними та нервовими зривами, психосоматичними захворюваннями.
Дослідник роздає кожному учаснику бланк зі шкалами самооцінки та пропонує відповісти на питання згідно з інструкціями, розміщеними на кожній стороні бланка. Він також нагадує, що відповідати потрібно самостійно, і у процесі їх роботи стежить за виконанням цієї вимоги. Якщо у кого-небудь виникають питання, то можна ще раз звернути увагу на інструкцію та вказати, що на кожне питання можливі чотири варіанти відповідей, що відрізняються ступенем інтенсивності прояву вказаного у питанні стану.
Дізнатися свій рівень тривожності можна за цим посиланням http://www.personal.in.ua/article.php?ida=52
Існують техніки психофізичної саморегуляції
Контроль за диханням може сприяти регуляції емоційного стану людини. Для цього рекомендується виконати вправи „Діафрагмальне дихання" і „Ритмічне дихання".
Діафрагмальне дихання
Вдих через ніс. Спочатку при розслаблених та злегка опущених плечах повітрям заповнюються нижні відділи легенів, живіт при цьому дедалі більше випинається. Потім під час вдиху послідовно піднімаються грудна клітка, плечі та ключиці. Повний видих відбувається в тій самій послідовності: поступово втягується живіт, опускаються грудна клітка, плечі, ключиці.
Ритмічне дихання
Таке саме дихання, але виконується в певному ритмі; найкраще під час нешвидкого ходіння. Вісім кроків — вдих, чотири — затримка дихання, вісім— видих. Далі можна — 10: 5 : 10. Скорочення видиху має мобілізаційне значення. Нормалізації стану допомагає і позіхання.
Контроль за тонусом мімічних м’ язів
Ця вправа допомагає не тільки надати обличчю спокійного виразу, а й домогтися внутрішньої гармонії й заспокоєння.
Текст може бути такий: „Моя увага зупиняється на обличчі. Моє обличчя спокійне. М'язи чола розслаблені. Губи та зуби розімкнені. М'язи щік розслаблені. М'язи очей розслаблені. Моє обличчя, як маска. Разом із посмішкою я відчуваю, як зникає напруження з обличчя і з усього тіла".
Розслаблення та напруження м’ язів рук
Станьте прямо, руки — вперед, пальці — стиснуті в кулак; одночасно напружуються м'язи кисті, передпліччя, плечей. При цьому потрібно пам'ятати про мисленнєву дію (ви хочете бути сильним, міцним, ваші м'язи дуже напружені). А тепер розслабтеся: руки вільно падають, здійснюючи маятникоподібні рухи.
