Самопочуття педагога не є особистою справою, бо настрій його відбивається й на дітях, і на колегах, і на батьках дошкільників. Кожне слово вихователя не тільки несе інформацію, а й передає ставлення до неї.
Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній діяльності важко, бо сама вона емоційно напружена, «це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил.
Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування». Вихователь повинен уміти зберігати працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над виробленням такого синтезу якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність:
педагогічного оптимізму;
впевненості у собі, відсутності страху перед дітьми;
умінні володіти собою, відсутності емоційного напруження;
наявності вольових якостей (цілеспрямованості, самовладання, рішучості).
Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, вихованців, праці. Саме позитивні емоції активізують і надихають педагога, надають йому впевненості, сповнюють його почуттям радості, позитивно впливають на стосунки з дітьми, батьками, колегами.
Самонавіювання - є комплексною системою саморегуляції, яка "задіює" емоції, волю та свідомість людини. Досягають його за допомогою аутогенного тренування, що полягає у виконанні спеціальних вправ, спрямованих на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму — самонавіюванні.
У системі аутогенного тренування вирізняють два ступені: нижчий і вищий.
Мета нижчого ступеня аутогенного тренування — навчитися викликати повне м'язове розслаблення, регулювати вегетативні процеси (наприклад, частоту і глибину дихання, температуру тіла) і в стані м'язового розслаблення проводити активне самонавіювання.
Опанування методів нижчого ступеня аутогенного тренування допомагає людині нормалізувати сон, апетит, досконало володіти собою у складних, психологічно напружених ситуаціях, знімати непотрібне в цих ситуаціях хвилювання, легко та швидко зосереджувати увагу на роботі, що виконується.
Нижчий ступінь аутогенного тренування складається із шести основних вправ. Засвоєння кожної вправи триває в середньому 1 — 2 тижні.
Перша вправа — «важкість»
Мета — домогтися максимального розслаблення м'язів, а для цього необхідно навчитися викликати відчуття м'язового навантаження (напруження) спочатку в правій руці (лівші — у лівій), далі у лівій руці (лівші — у правій), потім у всьому тілі. Для досягнення ефекту повного розслаблення визначених м'язів потрібно використати словесні формули, наприклад: «Моя права (ліва) рука (нога) важка. Обидві руки (ноги) важкі» і т. д.
Друга вправа — «тепло»
Мета — засвоєння навичок керування тонусом кровоносних судин, точніше — розширенням і звуженням капілярів шкіри. Під час виконання цієї вправи здаватиметься, що кінцівки теплішають, а після кількох занять термометр справді виявить підвищення температури. Це станеться внаслідок викликаного розслаблення м'язів і цілеспрямованого самонавіювання про тепло в кінцівках. Для посилення ефекту цієї вправи використовують словесні формули: «Моя права (ліва) рука (нога) тепла. Обидві руки (ноги) теплі» тощо. Згодом треба навчитися викликати тепло у всьому тілі.
Третя вправа— «серце»
Регуляція ритму серцевої діяльності. Вправа починається з формули «Я спокійний». Потім послідовно викликають відчуття важкості й тепла в тілі. Клієнт кладе праву руку на ділянку, де серце, й подумки повторює 5—6 разів: «Моє серце б’ється спокійно, потужно та ритмічно». Вправа вважається засвоєною, якщо вдається впливати на силу й ритм серцевої діяльності.
Четверта вправа — «дихання»
Спрямована на регуляцію і нормалізацію дихального ритму, що дає змогу перебороти нервово-емоційне напруження. Приблизна словесна формула самонавіювання: «Моє дихання рівне і спокійне. Мені дихається легко і спокійно. Дихання рівномірне».
П'ята вправа — «тепло в черевній порожнині»
Мета — навчитися викликати відчуття тепла в ділянці сонячного сплетіння і черевній порожнині. Сонячне сплетіння — це сплетіння нервів, що містяться в черевній порожнині на аорті. Від нього відходять менші нервові сплетіння, які спрямовують нерви до органів черевної порожнини, шлунка. Коли систематично виконувати вправу «тепло у черевній порожнині», виникає приємне відчуття, подібне до того, яке ми відчуваємо після теплої ванни. Ця вправа може виконуватися і при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту.
Шоста вправа — «прохолода в ділянці лоба»
Використовується для того, щоб викликати відчуття прохолоди в ділянці лоба і скронь. Ця вправа в деяких випадках знімає судинні головні болі. Коли вправи виконуються систематично, виникає відчуття легкого подиху вітер-ця в ділянці лоба і скронь. Для посилення ефекту застосовують словесну формулу: «Мій лоб приємно холоднуватий. Я почуваю приємну прохолоду в ділянці лоба».
Другий — вищий ступінь аутогенного тренування — називається аутогенною медитацією, яка базуються на активному самонавіюванні.
Щоб самонавіювання було ефективним, спочатку треба визначити його мету та завдання і лише після цього починати складати словесні формули:
слова і фрази самонавіювання мають подумки вимовлятися від першої особи й обов'язково у стверджувальній формі, наказовим тоном. Причому заперечна частка «не» у словесних формулах не вживається. Наприклад, не можна говорити «Я не збуджена», тому що зі сприймання загальмованої людини частка «не» випадає і залишається «Я збуджена». Правильна формула в цьому разі звучить так: «Я спокійна»;
під час самонавіювання не можна виголошувати великих монологів, але разом з тим кожну фразу в різних варіаціях необхідно повторювати кілька разів. Фрази повинні бути короткими, вимовляти їх треба повільно, повністю зосереджуючи увагу на предметі навіювання;
вимовляючи кожну фразу самонавіювання, треба яскраво, чітко уявляти, образно бачити те, що навіюється. Не слід поспішати: після кожної фрази необхідно робити паузу.
Лише дотримуючись цих правил, систематично тренуючись, можна виробити навичку психологічної саморегуляції і через самонавіювання сформувати в собі бажані риси характеру.
