Типи ставлення педагога до дітей

Педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен вимагає спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації взаємин з дітьми, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктному рівні є:

особистісна орієнтація – готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого;
рівність психологічних позицій співрозмовників;
проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника;
нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції педагога.

Зупинимося детальніше на внутрішньому боці педагогічної взаємодії – педагогічному ставленні.

Категорія «ставлення» є однією з провідних у психологічній науці. Вона виконує гносеологічну (пізнавальну) функцію у дослідженнях характеру, мотивів, установок, ціннісних орієнтацій, диспозицій особистості, соціально-психологічного клімату та багатьох інших, що пов’язані з виявленням суб’єктивних якостей особистості.

Зазначимо, що педагогічна взаємодія завжди є вираженням певної позиції педагога як системи інтелектуальних, вольових та емоційно-оцінних ставлень до світу, педагогічної дійсності та педагогічної діяльності. В ній виявляється його особистість, характер, переконання, ціннісні орієнтації, почуття, образи, думки стосовно дітей та власної діяльності.

З огляду на це, розрізняють такі типи ставлення педагога до дітей:

стійкий позитивний – характеризується рівним, сердечним ставленням до дітей, турботою про них, допомогою у складних ситуаціях та труднощах. Переважає позитивна оцінка дитини, щирість, тактовність. Педагог використовує переконання замість примусу. Словом, посмішкою, жестом, мімікою, пантомімою дає зрозуміти дитині, що вона для нього небайдужа;
пасивно-позитивний – проявляється нечітко вираженою емоційно-позитивною спрямованістю у взаємодії з дітьми. Педагог надає перевагу «сухому» формальному, офіційному тону у спілкуванні з вихованцями;
нестійкий – притаманна ситуативність поведінки на тлі загальної емоційнопозитивної спрямованості. Педагог нерідко зазнає впливу власного настрою та переживань. Оцінка дитини та стиль поведінки значною мірою залежать від ситуації;
відкрито-негативний – характеризується негативним ставленням до дітей та педагогічної роботи. Своєю поведінкою педагог демонструє зверхність, створює атмосферу постійної напруженості, зосереджує увагу на поганих вчинках. Між дітьми та педагогом може виникнути психологічний бар’єр, внаслідок якого діти перестануть сприймати слова та вимоги;
пасивно-негативний – притаманна прихована негативна спрямованість до дітей та педагогічної діяльності. Педагог уміє створити зовнішні прояви хорошої організації роботи, але насправді байдужий до вихованців.

Успішне та ефективне розгортання особистісно-орієнтованої взаємодії можливе за сформованості стійкого позитивного ставлення вихователя до дітей, основу якого складає любов та чуйність педагога.

Поради вихователям щодо оптимального ставлення до дітей