https://drive.google.com/file/d/17zbKVe6s_KwxaOK6dN7Uz3gjCPJBrJc_/view?usp=sharing
Навколо буря, чи яскравий день,
Чи хтось страждає, чи летить у вись,
Лунають знову тисячі пісень,
Але у відповідь лиш чуєш: «Кинь! Займись!»
Більшості пофіг, це старий закон,
Ніхто не гляне, не подасть руки.
Кожен живе, неначе у полон,
Не хоче знати правди гіркої за роки.
Ти б’єшся, б'єшся, щоб сказати правду,
І довести, що маєш рацію в чімсь,
Але всі крутять головою:
«Раду Собі лиши, нам тут не до твоїх вістей!»
Більшості пофіг, це старий закон,
Ніхто не гляне, не подасть руки.
Кожен живе, неначе у полон,
Не хоче знати правди гіркої за роки
Немає зла, немає і добра,
Лиш тиша, мов бетонна й кам'яна.
І ця байдужість, наче та ікра,
Вкриває світ і робить нас до дна.
Більшості пофіг, це старий закон,
Ніхто не гляне, не подасть руки.
Кожен живе, неначе у полон,
Не хоче знати правди гіркої за роки
