Ворожка
Стара баба говорила на вокзалі:
Прийдуть в хату люди, мов царі,
Не пускай, хай іншої шукають,
Бо не можна знати, хто такі.
Я сьогодні сон твій розгадала,
Знаєш, доню, ти ще поживеш,
Матимеш і діток, і кохання,
Тільки слухай, спершу ти помреш.
Не лякайся, бо ця смерть несправжня,
Це твоя збещещена душа,
Помолись, прийди на покаяння,
Тож так важко. Буде ще біда.
Дім наповнять люди, що сміються,
Думають, що будуть королі,
Та цим блазням саме в місяць круглий
Заніміють всі слова пусті.
Витримай іще одне прокляття -
Змії розповзуться по землі,
Навари відвару із тим'яну,
Окропи хрестом усі кутки.
Знай, рідненька, змій землі боїться,
Скоро він у пекло поповзе,
Ти ж дивись, як гілка на тій вишні
Розцвіте, тоді любов прийде.
Поки доведеться бідувати,
Але ти щаслива, пам'ятай,
Серце бережи від тої зради,
Що її сусід тобі казав.
Не дивись на захід, як світає,
Подивись на схід, перехрестись,
Чорна ніч лиш раз в житті буває,
Запали вогонь - розсіє ніч.
Ось тримай, для тебе вишивала,
Збережи і дітям віддаси.
Піднялась стара, прощай, сказала
Знявся вітер, зникли всі сліди.
Розгорнула я шматок тканини,
Сльози на очах, аж пелена,
Вишита з любов'ю Україна,
Жовто - синя матінка моя.
