Широка небесна ріка однаково, як і торік, яскраво зоріє: то молодик світить ліхтариком, то зірки, зомліваючи, падають у потоці Персеїди, то Чумацький Шлях веде поглядом навколо далекого надхмарного простору…
Мирослава стоїть, удивляючись у небесну височінь.
Удивляється так пильно, наче хоче почути омріяне слово, очікувану відповідь на німе питання.
Уже завтра серпень.
Як же хочеться пірнути в його незайману глибінь. Торішню. Мирну.
Ні, мирну, сьогоднішню.
Пірнути в неосяжну глибінь вільних серпневих світанків - сонних або бадьорих, із зрошеними ранковими крапельками чи сухими вустами…з філіжанкою кави чи кухликом молока…
У мирну глибінь…
Про бажане готова кричати небу, зіркам, місяцю…
і кричить - натомість чує глухі звуки, які в агонії почуттів збиваються в хаотичні наративи.
І все ж робить крок. У серпень…
бо пам’ятає: сонячні й місячні серпанки третього місяця літа віддавна захищають землю від згубного впливу нечистої сили…
згинуть наші вороженьки, - наспівує, а очі так і втоплює у височінь: до неба, до Бога🙏🏻
Раптом здригається, заплющивши очі від зблиску, затуливши вуха від звуку повітряної тривоги…
***
а на екваторі серпня,
спостерігаючи за потоком Персеїди,
неодмінно
побачимо нову зірку -
Зірку Перемоги
