криві моєї кардіограми спадали та підіймалися, вимірюючи серцевий електричний потенціал, а я дивилася на кардіомонітор і між кривими бачила літери, зовсім, як у дитинстві, пам'ятаєте, коли з букв легко складалося "мама", "родина", "школа" - і на серці було весело від того, що саме ти перший склав слово;
Р-хвиля змінювалася хаотичними підйомами, а пам' ять нагадувала, як змінювалися ми, зовсім інші слова складали: "дружба", "вірність", "любов"- у кожного вона була своя, однак серцеві скорочення ставали нерегулярними - одвічні суперечності серця;
криві на моніторі стрибали, а в очах промайнуло життя, яке навчило і дарувати серце, і стискати в кулаці, відчувати його ритм і керувати стуками, пропускати через нього міріади почуттів, а потім дивуватися, чому болить;
нарешті електроди, що міцно стискали мої кінцівки й обіймали область серця знято, таємниці серця перенесено на папір з нанесеними клітинками 1х1 мм, скільки їх там, таємниць... навічно закарбованих на клітинках душі; а я серед кривих знову побачила букви, із яких склалося слово "життя", а скільки ще хочеться скласти... допоки вектор долі не змінить їх на суцільну, тонку, горизонтальну, довгу й тонку лінію
у тексті жодної крапки, бо треба складати криву життя, наповнену важливими словами й смислами
