https://drive.google.com/file/d/1vYthMWlWGcY0k--8TUBEt9DcMMyd7qf0/view?usp=sharing
Він йде до школи крізь тумани й ранки,
В портфелі — мрії, зошити й надія.
Нехай тривоги ріжуть сни на ланки,
Він посміхнеться — і дитина радіє..
Він вчить не просто цифри чи дієслова,
А як людиною лишатись поміж бур.
Він — тихий воїн, що не знає втоми,
Будуючи знання незламний мур.
О, вчителю мій, українська душа,
Ти світло несеш, коли навколо пітьма.
Про тебе історія вірші напише,
Бо сили такої ніде більше нема.
Ти сієш добро в занімілі долоні,
Ти віру плекаєш у кожній дитині.
І срібляться ніжним цвітом скро́ні
Заради життя у твоїй Україні.
Коли у класі замість вікон — рани,
Він вчить під звук сирен і канонад.
Він лікує словом роз’ятрені плани,
Повертаючи серце у затишний сад.
Для учня він — батько, порадник і тиша,
Він знає ціну кожній чистій сльозі.
І долю дитячу він лагідно пише,
Мов сонячний промінь у лютій грозі.
Минеться зима, і розквітне калина,
І діти повернуться в рідний поріг.
І скаже вчителю вдячна країна:
«Ти справжнє майбутнє для нас уберіг!»
Низький вам уклін за любов і за слово,
За кожен урок, що як сповідь була.
Нехай ваша праця, свята і ранкова,
Дарує країні два дужих крила.
