https://drive.google.com/file/d/1jIau7jb45KEFsvCP_m5TzL5Y117UyODT/view?usp=sharing
Колись вони вчили дітей на уроках,
Про правду, про честь і про рідний край.
Тепер — у броні, на передніх дорогах,
Де кулі свистять, а не дзвоник шкільний.
У класах — підручник, тепер — автомат,
Замість крейди — сліди на землі.
Та серце палає, як вогонь у грудях,
Несуть Україну крізь бурі й жалі.
Вчителі, що стали воїнами світла,
Добровольці правди, совісті й снаги.
Ви — як світанок, що крізь ніч пробивається,
Ви — України, її вічні береги.
Не ради медалей, не ради похвали —
Вони йшли, бо не могли мовчать.
Бо кожна дитина — це їхня молитва,
І кожен їх крок — це любов і страждать.
На фронті — уроки без дошки й журналу,
Там вчать, як любити, як жити, як йти.
І навіть у смерті — вони не зникають,
А в пам’яті нашій — як зорі, святі.
Вчителі, що стали воїнами світла,
Добровольці правди, совісті й снаги.
Ви — як світанок, що крізь ніч пробивається,
Ви — України, її вічні береги.
Вони не лякались ні холоду, ні болю,
Бо в серці — любов, а в очах — вогонь.
І кожен їх день — як останній у бою,
Та кожен їх крок — це життя, не погонь.
І діти згадають, як вчитель казав:
"Любіть Україну — вона у вас є!"
Тепер ці слова — як броня на плечах,
Як пісня, що в серці навіки живе.
Вчителі, що стали воїнами світла,
Добровольці правди, совісті й снаги.
Ви — як світанок, що крізь ніч пробивається,
Ви — України, її вічні береги.
