https://drive.google.com/file/d/1qriAZMHINMs4jd8lgpm4pMc-UBglwSDR/view?usp=sharing
Замість крейди — автомат у руках,
Замість дошки — бліндаж, повний пилу.
Учора був вчитель, розвіявши страх,
Сьогодні ж — оборонець, що множить тут силу.
Лунає не дзвоник, а гуркіт снарядів,
Не зошит, а карта, де мітки ворожі.
І дивляться діти не з перших тут рядів,
А з фото у серці, що гріє в негожі.
Пройшов крізь вогонь, пережив біль і втрати,
В очах загартована й люта мета:
Захистити країну, свободу відтяти
Від лап московитських, що сіють лиш зло.
І кожен окоп, кожен метр відвойований
Наближує мрію, що гріє в душі:
Повернутись до школи, де світ освітлений,
Де знання, а не вибухи, линуть в тиші.
Я бачу їх, учнів, що виросли, певно,
І тих, що чекають, ще зовсім малі.
І мрію, як стану за кафедру ревно,
Розказувать їм про героїв Землі.
Не про війну, ні, а про мужність і волю,
Про те, як цінується кожен тут день.
Як відбудуємо разом тут долю,
Розвіявши сумнів і страху лиш тінь.
Дозволь мені, Боже, додому вернутись,
Не з ранами тіла, а з сонцем в очах.
Щоб знову до діток своїх пригорнутись,
І вчити любові, що руйнує весь страх.
Я вірю, настане той день Перемоги,
І знову дзвінок мене в клас позове.
Забудуться труднощі, біль і тривоги,
Й душа педагога знов вільна буде.
