https://drive.google.com/file/d/1ywSspFF4IwzC6Q7NZn3lIaYQ6cGQ_VWN/view?usp=sharing
Вона — мов тиша після бурі,
Що гоїть серце, зцілює страх.
У погляді — віки історії,
У слові — мудрість, що встає з праху.
Вона — як поле після зливи,
Росте у вірі, в терпінні живе.
Несла на плечах не лише хліб,
А й долю цілої землі своє.
Вона — як камінь під вогнем,
Тверда, проте не втрачає тепла.
Любов її — не з листів романів,
А з ночей, що без сну пройшла.
І навіть коли світ мовчить,
Її серце — дзвін у темряві.
Бо українська жінка — це світ
У витримці, в відданій славі.
Вона — як пісня на вітрах,
Що лине крізь біль і простори.
У кожнім її кроці — сила,
У кожній сльозі — перемоги зорі.
Вона — мов тиша після бурі,
Що гоїть серце, зцілює страх.
У погляді — віки історії,
У слові — мудрість, що встає з праху.
Вона — як поле після зливи,
Росте у вірі, в терпінні живе.
Несла на плечах не лише хліб,
А й долю цілої землі своє.
Вона — як камінь під вогнем,
Тверда, проте не втрачає тепла.
Любов її — не з листів романів,
А з ночей, що без сну пройшла.
І навіть коли світ мовчить,
Її серце — дзвін у темряві.
Бо українська жінка — це світ
У витримці, в відданій славі.
Вона — як пісня на вітрах,
Що лине крізь біль і простори.
У кожнім її кроці — сила,
У кожній сльозі — перемоги зорі.
