Туберкульоз – це інфекційне захворювання, що викликається специфічними збудниками (мікобактеріями) і характеризується переважним ураженням легень(80-90%), але можливе ураження і всіх інших органів людини. Позалегеневі форми трапляються значно рідше і можуть дати про себе знати навіть за десятиліття після зараження.
Паличка може атакувати:
шкіру та підшкірно-жировий шар
очі
кістки і суглоби
мозок і нервову систему
лімфатичні вузли
серце
сечостатеву систему
органи травлення
На туберкульоз хворіють із часів появи людства. Туберкульозні ураження хребта виявлені під час дослідження останків людини періоду неоліту (5 тисяч років до нашої ери). Їх також знаходили у Єгипетських муміях (2700 років до нашої ери).
Туберкульоз займає особливе місце серед соціальних і медичних проблем людства. Туберкульоз не ліквідований в жодній країні світу. Починаючи з 90-х років ХХ сторіччя помітно зросла розповсюдженість туберкульозу у всьому світі, в тому числі і на Україні. Третина населення Земної кулі інфікована туберкульозною паличкою. Зараз туберкульоз називають лідером за смертністю серед інфекційних захворювань. Щорічно від нього помирає близько 2 млн осіб, понад 200 тис. з яких – діти. При цьому хворіють щороку, за даними ВООЗ, близько 10 млн людей. З 1995 року в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу.
МІКОБАКТЕРІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ
Збудники туберкульозу відрізняються високою стійкістю до впливу різних факторів (фізичних, хімічних, природних). Особливо високостійкі мікобактерії туберкульозу в висохлому мокротинні хворого на туберкульоз. У вуличному пилу вони зберігаються близько двох тижнів, на сторінках літератури і предметах до 3-х місяців. На пасовищах і в ґрунті, забруднених хворими на туберкульоз тваринами, туберкульозна паличка може зберігатися від декількох місяців до 3-9 років. В умовах низьких температур збудник туберкульозу ще більш стійкий. Навіть в 5-10% розчині соляної та сіркової кислоти бактерії зберігають життєздатність протягом доби.Пряме сонячне проміння вбиває мікобактерії туберкульозу влітку за 60 хвилин, взимку – за 2 години; розсіяне сонячне світло – протягом 40-80 діб; ультрафіолетове опромінення – за 2-3 хвилини. При кип’ятінні загибель збудника трапляється за кілька хвилин.
У 1882 році німецький вчений Роберт Кох виявив збудник туберкульозу – туберкульозну бацилу, яку було названо паличкою Коха (сьогодні – мікобактерія туберкульозу). 24 березня вважається всесвітним днем боротьби з туберкульозом. Це день, коли Р. Кох об'явив про своє відкриття.
Джерела інфікування
Туберкульоз протікає у відкритій та закритій формах. Заразна тільки перша.
Основне джерело туберкульозу – хворий бактеріовиділювач. Мікобактерії з організму хворого можуть виділятися з харкотинням, повітрям при диханні, сечею, калом, слиною, спермою, сльозами; з виразок. Особливо небезпечним для оточуючих є невилікований хворий, який кашляє. Відомо, що хворий з активною відкритою формою туберкульозу виділяє у зовнішнє середовище від 20 млн. до 6 млрд. мікобактерій туберкульозу. І він здатний передати паличку ще 10-15 людям.
Необхідно знати про те, що у тварин, у тому числі й у великої рогатої худоби, туберкульозом уражаються легені, печінка, кишки, сечостатеві органи, кістки, мозок, вим’я. Тварини виділяють збудника із харкотинням, слиною, фекаліями, сечею, заражуючи пасовища, приміщення де їх утримують.
Шляхи передачи туберкульозу
Туберкульоз передається аерогенним шляхом(90%) від хворого на активну форму туберкульозу легень , яка не отримує лікування. Він в свою чергу поділяється на повітряно-крапельний та повітряно-пиловий.
Найбільш інвазивними є сухі часточки - крапельні ядра,які довго залишаються зваженими у повітрі і глибше проникають в альвеоли здорової людини. Парадокс: діаметр мікобактерії туберкульозу становить 6 мікрометрів, після висихання клітина зменшується, але залишається живою всередині завдяки елементу клітинної стінки, який нагадує віск і запобігає пересушуванню цитоплазми.
Але людина, яка почала лікування, через 2-3 тижні вже не поширює інфекцію, навіть якщо продовжує виділяти збудника туберкульозу.
Аліментарний шлях зараження туберкульозом може реалізовуватися при вживанні некип’яченого молока або молочних продуктів від хворих корів або кіз.У такому випадку йдеться про зараження мікобактеріями туберкульозу бичачого типу Частота такої передачі невелика і коливається в межах 0,5%-1,5%. Туберкульоз може передаватися людині від хворої на туберкульоз худоби, так саме, як теоретично худоба може заражатися від людини. Аліментарний шлях не може реалізовуватися через уживання їжі, на «яку покашляв хворий» – концентрація мікобактерій на поверхні у такому випадку мізерна, а, як доведено у 1907 році, навіть за введення 290 000 мікробних тіл у шлунок морським свинкам, не завжди вдавалося викликати туберкульозне ураження шлунково-кишкового тракту.
Контактний шлях передачі туберкульозу може реалізовуватися при потраплянні на слизові оболонки або пошкоджену шкіру зараженого біологічного матеріалу, що призводить до розвитку туберкульозу шкіри або слизової оболонки, наприклад, ока. Ці випадки оцінюють як дуже рідкісні. Загалом усі випадки туберкульозу шкіри становлять 0,3% випадків туберкульозу. До цього слід додати, що переважна більшість туберкульозних уражень шкіри і слизових розвивається внаслідок не контактного зараження, а потрапляння власного мокротиння або інших рідин.
Внутрішньоутробний шлях передачі туберкульозу за всю історію клінічних спостережень описаний у кількості до 200 випадків. Така низька імовірність пов’язана з досить надійним захистом, який забезпечує гемато-плацентарний бар’єр. Однак, за супутньої ВІЛ-інфекції ризик збільшується до 16% унаслідок підвищення проникності гемато-плацентарного бар’єру і частої бактеріємії. Туберкульозне ураження легень у новонародженого (яке частіше супроводжується залученням інших органів) в більшості випадків не сумісне з життям.
Тож висновок, що єдиним шляхом передачі туберкульозу, що має епідемічне значення – є аерогенний шлях!
ХТО НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВИЙ ДО ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Більшість інфікованих людей на земній кулі не хворіють на туберкульоз, так як їхня імунна система успішно бореться зі збудником. Для того, щоб захворіти людина, при контакті з хворим на відкриту форму туберкульозу, має отримати не менше 10 000 збудників.
Однак, частина людей мають більшу вірогідність захворіти на туберкульоз, і такі можуть бути серед вас і ваших оточуючих:
1. Особи, які були в безпосередньому контакті з хворим на активну форму туберкульозу, що виділяє в навколишнє середовище мікобактерії туберкульозу і пробули з ним в одному приміщенні достатньо довгий час. Але для дітей, особливо маленьких, достатньо короткочасного контакту з хворими на туберкульоз, щоб відбулося зараження мікобактеріями туберкульозу.
2. Діти та підлітки, що страждають хронічними рецидивуючими захворюваннями, які понижають захисні можливості організму: часті простудні захворювання, хвороби носоглотки, легенів, цукровий діабет та ін.
3. Особи, що вживають алкоголь, наркотики, палять, погано харчуються, перебувають в стресових ситуаціях та несприятливих екологічних умовах.
4. Особи, які інфіковані вірусом імунодефіциту людини, або які вже хворіють на СНІД. У цієї категорії людей перебіг туберкульозу найважчий. 60% хворих на СНІД помирають саме від туберкульозу.
ЯК ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ЗАХВОРЮВАННЯ?
Туберкульоз може маскуватися під різні хвороби. Однак є декотрі ознаки (симптоми), які дозволяють запідозрити туберкульоз. До них відносяться:
1. Постійна немотивована слабкість.
2. Підвищена втомлюваність.
3. Погіршення або відсутність апетиту.
4. Втрата ваги.
5. Тривала лихоманка (частіше з невисокими показни-ками температури тіла – 37,0-37,5°С).
6. Пітливість (переважно в ночі).
7. Тривалий кашель (протягом 3-х тижнів і більше, з відходженням харкотиння чи без нього).
8. Задишка.
9. Кровохаркання.
Перше інфікування мікобактеріями туберкульозу настає зазвичай в дитячому віці, рідше – у дорослих осіб. Після потрапляння в організм людини мікобактерії розносяться гематогенним і лімфогенним шляхом. Внаслідок цього можлива вперше позитивна реакція на туберкулін, наявність якої встановлюють за допомогою туберкулінової проби (“віраж” туберкулінових реакцій). Позитивну туберкулінову чутливість визначають через 4-6 тижнів інфікування, деколи лише через 3 міс. Інфікування мікобактеріями туберкульозу не завжди спричинює розвиток захворювання, бо людина має вроджену природну опірність до нього. Туберкульоз частіше розвивається при багаторазовому масивному потраплянні в організм мікобактерій туберкульозу, їх високій хвороботворній здатності, зниженій опірності організму. Мають значення спадково обумовлені властивості імунної системи. Найчастіше діти чи підлітки, у яких виявляють віраж туберкулінових реакцій, почувають себе здоровими. При об’єктивному обстеженні у них не знаходять відхилень від норми, хоч збудник циркулює в організмі й здатен до розмноження і формування хворобливих змін.
Туберкульоз, що розвинувся внаслідок первинного інфікування, називають первинним, він характеризується ураженням внутрішньогруднинних лімфатичних вузлів. При масивнішому надходженні в організм інфекції та нижчій його опірності, крім явищ інтоксикації, розвиваються локальні специфічні зміни у внутрішньогруднинних лімфатичних вузлах (туберкульоз внутрішньогруднинних лімфатичних вузлів) або запальні зміни в легеневій тканині, лімфатичних вузлах кореня легені і лімфатичних судинах (первинний туберкульозний комплекс). Ці форми первинного туберкульозу під впливом лікування загоюються. Внаслідок інфікування і перенесеного первинного туберкульозу розвивається певний інфекційний імунітет: позитивні реакції на туберкулін в інфікованих осіб зберігаються довічно, інколи в осіб старечого віку вони згасають. Інфіковані люди або ті, хто переніс первинний туберкульоз, у більшості випадків залишаються здоровими. Проте набутий імунітет не сталий. У вогнищах залишкових змін після перенесеного первинного туберкульозу зберігаються протягом багатьох років життєздатні мікобактерії, які можуть стати джерелом розвитку вторинного туберкульозу. Вторинним називається туберкульоз, який виник у раніше інфікованому організмі (в осіб з позитивними реакціями на туберкулін, що спостерігалися впродовж тривалого часу), на тлі певного, хоча й несталого інфекційного імунітету. Спричинити розвиток вторинного туберкульозу може нове зараження (суперінфекція) або реактивація процесу в місці залишкових змін. Таке відбувається при зниженні опірності організму під впливом тяжких умов праці, неповноцінного харчування, супровідних захворювань, імунодепресивної терапії тощо.
КЛАСИФІКАЦІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Основні клінічні форми:
Туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків.
Туберкульоз органів дихання:
Первинний туберкульозний комплекс.
Десемінований туберкульоз легень.
Вогнищевий туберкульоз легень.
Інфільтративний туберкульоз легень.
Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень.
Туберкульоз інших органів і систем.
УСКЛАДНЕННЯ
Кровохаркання і легеневі кровотечі є результатом порушення цілісності судин легень або бронхів. Збільшення проникності судинної стінки може зумовити кровохаркання. Провокуючими чинниками бувають холод, значні коливання атмосферного тиску, гіперінсоляція, гостре і хронічне алкогольне отруєння. Легеневі кровотечі і кровохаркання починаються з кашлю, після чого виділяється змішана з мокротинням або чиста яскраво-червона, іноді піниста кров. Хворий потребує невідкладної медичної допомоги.
Слід заспокоїти хворого, переляканого виділенням крові, надати йому напівсидяче положення.
На грудну клітку покласти міхур з льодом.
Викликати лікаря.
За призначенням лікаря слід вводитикровозупинні засоби( вікасол, кальцію глюконат, амінокапронову к-ту, етамзілат натрію)
Хворих навіть з незначним кровохарканням необхідно негайно госпіталізувати в спеціалізований стаціонар.
Діагностика туберкульозу
Основний метод виявлення туберкульозу у дітей це щорічне проведення проби Манту (туберкуліно-діагностика).
Проба Манту – це внутрішньошкірна проба, яка щороку проводиться всім дітям після 1-го року життя, для виявлення специфічної відповіді імунної системи на введення туберкуліну.
Проводиться проба Манту в районі середньої третини внутрішньої поверхні передпліччя. Внутрішкірно вводять 0,1 мл розчину туберкуліну, в якому міститися 2 туберкулінові одиниці. Туберкулін - це така речовина, де знаходяться убиті мікобактерії туберкульозу. При її введення на місці утворюється папула. Вона оцінюється шляхом вимірювання лінійкою через 72 год. В цьому випадку оцінюють напруженість імунітету до збудника туберкульозу. Якщо через 72 год на місці введення туберкуліну помітно лише слід уколу на незміненій шкірі, проба Манту вважається негативною. Якщо виявляється папула розміром 2-4 мм, або гіперемія будь-якої величини, проба Манту сумнівна. За наявності папули 5 мм і більше – позитивна проба Манту. Пробу вважають гіперергічною при наявності папули 21 мм і більше, появі везикули чи лімфангіїту у дорослого. Протипоказання: захворювання шкіри, гострі інфекційні хвороби, загострення хронічних захворювань, алергічні стани, епілепсія.
Підліткам з 15 років та дорослим замість проби Манту з метою раннього виявлення туберкульозу проводиться флюорографічне дослідження органів грудної клітини.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Лікування хворих на туберкульоз проводять у стаціонарі, санаторії й амбулаторно. Лікування хворому призначає фтизіатр; при цьому він має призначити назви препаратів, їх разові і добові дози, режим приймання (щоденно, через день), тривалість лікування. Протитуберкульозні засоби поділяють на три групи:
До першої групи (найефективніші препарати) належить ізоніазид. Аналогами ізоніазиду є фтивазид і метазид. Другий препарат першої групи – антибіотик рифампіцин,
Друга група – це препарати середньої активності. До них належать антибіотики стрептоміцин, канаміцин і флориміцин, етамбутол , етіонамід , піразин (тизамід) , циклосерин приймають перорально.
Третя група (найменш активні препарати) належить ПАСК. Цей препарат останнім часом застосовують рідко. Разом з протитуберкульозними препаратами зазвичай призначають вітаміни (тіамін, піридоксин, аскорбінову кислоту), які поліпшують стан обмінних процесів і переносимість протитуберкульозних препаратів. Амбулаторне лікування проводиться під контролем медичної сестри. Оптимальна форма контролю – це приймання туберкулостатичних засобів в присутності медичного працівника. Такий контроль найлегше здійснити за умови одноразового приймання добової дози препаратів в інтермітуючому режимі (через день або два рази на тиждень). В схемі лікування має бути не менше 5 препаратів. Мінімальний курс лікування складає 6-8 місяців, в деяких випадках він може бути продовжений до 2 років.
Найбільш складним для лікування виступає мультирезистентний туберкульозу. При такий формі збудник є нечутливим до більшості хіміотерапевтичних препаратів.
Харчування при туберкульозі
Організація правильного харчування при лікуванні туберкульозу легенів є запорукою успішного лікування хвороби. Мета «протитуберкульозної дієти« - забезпечити організм повноцінним харчуванням, домогтися досягнення хворим нормальної ваги, підвищити опірність організму інфекції, знизити супутню туберкульозу інтоксикацію. Харчування хворого при туберкульозі легенів, в першу чергу, має бути калорійним, але це зовсім не означає, що необхідно прагнути до перегодовування хворого.
В раціон харчування при туберкульозі необхідно включати збільшена кількість білкової їжі. При організації харчування хворих на туберкульоз в якості оптимальних джерел білка рекомендуються молоко та молочнокислі продукти , яйця, риба, морепродукти, домашня птиця, телятина, кролятина.
Жирів в харчуванні хворого на туберкульоз повинно бути трохи більше норми. Але «більше» не означає «багато». Рекомендуються рослинне і оливкове масло, вершкове масло, сало.Звичайно, харчування при туберкульозі легенів передбачає вживання в їжу фруктів, овочів і ягід
Як вберегтися від туберкульозу:
1. Турбуватися про своє здоров’я: правильно харчуватися, займатися фізкультурою, спортом, закалюванням, дотримуватися особистої гігієни, бувати на свіжому повітрі, своєчасно звертатися до лікаря при появленні симптомів будь-якого захворювання.
2. Категорично уникати можливості залучення до шкідливих звичок .
3. Щорічно досліджуватися на туберкульоз шляхом проведення проби Манту (в школі або в поліклініці за місцем проживання). Підліткам та дорослим проводити флюорографічне дослідження.
4. Не відмовлятися в зазначених випадках від щеплення проти туберкульозу (БЦЖ).
5. Негайно звертатися до лікаря при виявленні симптомів, підозрілих на туберкульоз, або у випадку контакту з хворим на туберкульоз.
ПРОФІЛАКТИКА
Неспецифічна профілактика туберкульозу передбачає соціально-профілактичні, санітарно-гігієнічні заходи, боротьбу із забрудненням навколишнього середовища. Важливим є своєчасне розпізнання захворювання, ізоляція і лікування нововиявлених хворих та хворих з активною формою туберкульозу. Для виявлення хворих на туберкульоз на ранніх стадіях використовують флюорографічне обстеження населення. Специфічна профілактика передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.
