Цукровий діабет – це ендокринне обмінне захворювання, в патогенетичній основі якого лежить абсолютна, або відносна недостатність інсуліну, яка призводить до порушення вуглеводного, жирового та інших видів обміну речовин.
Цукровий діабет збільшує летальність у 2 – 3 рази, ризик розвитку ішемічної хвороби серця та інфаркту міокарда збільшується у 2 – 3 рази, патології нирок – у 17 разів, гангрени нижніх кінцівок – у 20 разів.
Крім цього, це захворювання є причиною тяжких інвалідизуючих уражень (сліпота, ниркова недостатність, висока перинатальна смертність і вроджені аномалії розвитку, гострі невідкладні стани). Основними причинами смерті хворих з цукровим діабетом є серцево-судинні, церебральні захворювання, хронічна ниркова недостатність та інфекції. В загальному у таких хворих скорочується тривалість життя на 12%.
ЧИННИКИ
- абсолютна чи відносна недостатність інсуліну.
СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:
- генетичні;
- інфекційні (віруси кору, паротиту, краснухи, гепатиту В , інфекційного мононуклеозу);
- автоімунні;
- стрес;
- запальні та пухлинні ураження підшлункової залози;
- інші ендокринні порушення в організмі;
- лікарські препарати і гормони, які впливають на вуглеводневий обмін (діуретики, кортикостероїди).
Групи підвищеного ризику: діти, у яких батьки страждають на цукровий діабет; люди з ожирінням, панкреатитом, спонтанними гіпоглікеміями, постійними нервовими стресами.
КЛІНІКА
Розпізнають цукровий діабет І типу та ІІ типу, кожен з яких може мати той чи інший ступінь тяжкості.
Для І типу діабету характерне руйнування клітин, які продукують інсулін, що призводить до зниження або повного припинення утворення інсуліну. Оскільки підшлункова залоза не може сама виробляти інсулін, то хворі потребують щоденних ін’єкцій інсуліну. Цукровий діабет другого типу зумовлений тим, що підшлункова залоза продовжує виробляти інсулін, але його виробляється дуже мало або він припиняє правильно функціонувати. Контроль за діабетом у цих хворих може досягатися за допомогою дієти, таблетованих цукрознижувачів, при тяжких ускладненнях – інсуліном.
Діагностика явного (маніфестного) цукрового діабету І типу, як правило, не викликає утруднень. Хворі пред’являють скарги на сухість в роті, загальну слабкість, швидку втомлюваність, втрату ваги, схильність до різних інфекцій та грибкових захворювань. Апетит з початку захворювання підвищений, пізніше знижується. У більшості хворих на цукровий діабет спостерігається класична тріада: полідипсія, поліфагія, поліурія. Клінічні симптоми цукрового діабету виникають, як правило, гостро. Нерідко хворі на діабет в прекоматозному або коматозному стані поступають в лікарню, де у них вперше діагностують захворювання.
Цукровий діабет ІІ типу, як правило, розвивається поступово, протягом декількох місяців, років; нерідко його вперше діагностують під час профілактичних оглядів або при зверненні до лікаря з приводу свербіння шкіри, фурункульозу та інших захворювань. Інколи діабет діагностують лише тоді, коли хворий вперше звертається до лікаря з приводу ускладнень цукрового діабету: порушення зору, катаракти, гангрени, нейропатій, порушення функцій нирок, імпотенції.
Порушення обміну речовин при цукровому діабеті призводить до змін функціональної активності всіх органів і систем. Внаслідок цього суб’єктивна і об’єктивна симптоматика цукрового діабету часто обумовлена ураженням і втягненням в патологічний процес внутрішніх органів і систем.
При об’єктивному огляді звертає на себе увагу сухість шкірних покривів і слизових оболонок. При наявності кетозу характерне своєрідне почервоніння шкіри (діабетичний рубеоз) на щоках, повіках, підборідді. Шкіра хворого на діабет надмірно чутлива до бактеріальної та грибкової інфекції (піодермії, панариції, фурункули, інколи з розвитком флегмони, а то і сепсису). Із грибкових уражень шкіри найчастіше спостерігається епідермофітія.
Кістково-суглобова система
Погано компенсований діабет призводить до вимивання з кісток кальцію і розвитку остеопорозу. Своєрідною формою кістково-суглобової патології є діабетична остеоартропатія або „діабетична стопа”. Нейропатична форма діабетичної стопи характеризується деформацією стопи, набряком в ділянках підвищеного стиснення, шкіра тут потовщується, утворюються виразки. Ішемічна форма діабетичної стопи характеризується болем в спокої. Шкіра стопи бліда або з ціанотичним відтінком, холодна на дотик. Відмічається набряк і деформація.
Ураження дихальної системи. Відмічається схильність хворих на цукровий діабет до туберкульозу легень, гострих пневмоній, що призводять, як правило, до декомпенсації діабету. Зниження імунітету нерідко є причиною затяжного перебігу захворювання з повільним розсмоктуванням запального інфільтрату і довготривалості антибактеріальної терапії.
Ураження серця при діабеті. Багаточисельні дослідження показують, що в даний час основною причиною смерті хворих на діабет є порушення діяльності серцево-судинної системи. Частота інфаркту міокарда у хворих на діабет в 3-5 разів вища, ніж в загальній популяції. Смертність від інфаркту міокарда у хворих на діабет в 2 рази вища за рахунок рецидивів і повторних інфарктів, ускладнень, аритміями, гострою серцевою недостатністю. Висока летальність при інфаркті міокарда також обумовлена і “німим” або безбольовим перебігом, внаслідок чого у таких хворих не діагностується інфаркт і вони не отримують адекватної терапії. При спеціальних дослідженнях виявляються різноманітні розлади серцевого ритму і провідності: синусова тахі- і брадикардія, аритмія, порушення внутрішньо-шлуночкової і рідше внутрішньопередсердної провідності.
Органи травлення. Прогресуючий карієс, пародонтоз, гінгівіти можуть бути першими проявами діабету. Більше ніж у половини хворих виявляються ознаки хронічного гастриту, рідше – дуоденіту.
„Діабетична ентеропатія” своєрідна форма кишкової патології, з ураженням вегетативної нервової системи, проявляється частими рідкими випорожненнями протягом дня і, що характерно, більше вночі. Розлади нервової регуляції і мікроангіопатії призводять до атрофії слизової оболонки тонкої кишки.
Гепатобіліарна система. Недостатня компенсація метаболізму призводить до жирового гепатозу, проявами якого є збільшення печінки, малоболючої при пальпації, з незначними змінами функціональних печінкових проб.
Сечовидільна система. Крім діабетичної нефропатії, у 10 – 30% хворих зустрічається інфекція сечовидільних шляхів у вигляді гострого і хронічного пієлонефритів. Особливістю інфекції сечових шляхів при діабеті є її стійкість до лікування.
Найбільш поширені ускладнення цукрового діабету – судинні порушення, які пошкоджують мілкі судинні капіляри, венули і артеріоли (мікроангіопатії) і великого калібру (макроангіопатії). Діабетичні ангіопатії залишаються основними причинами інвалідності хворих на діабет і в більшостівипадків визначають прогноз.
Діабетичні макроангіопатії за своїм походженням є атеросклеротичними і пошкоджують судини головного мозку, що веде до порушення мозкового кровообігу, а також до хронічної недостатності мозкового кровообігу, коронарних судин з усіма проявами ішемічної хвороби серця, облітеруючого атеросклерозу і артерій нижніх кінцівок.
Діагностичними критеріями діабетичної ретинопатії є прогресуюче зниження гостроти зору, що веде до сліпоти. При цукровому діабеті можлива і друга патологія органів зору – ірити, іридоцикліти, катаракта, схильність до розвитку глаукоми.
Ушкодження судин нижніх кінцівок, як правило, має комбінований характер (макро- і мікроангіопатії). В першій, доклінічній, стадії видимої симптоматики немає. В другій, функціональній стадії, хворих турбує біль в ногах при тривалій ходьбі, зябкість їх, парестезії. При третій, органічній стадії, приєднуються трофічні зміни у вигляді сухості, блідості з ціанотичним відтінком, біль в гомілкових м’язах за типом переміжної кульгавості, значне ослаблення або відсутність пульсації в артеріях стопи. Найтяжчим проявом порушення кровообігу в судинах ніг є розвиток трофічних виразок і гангрени (IV стадія).
Пошкодження нервової системи у хворих на діабет – одне із частих проявів захворювання. Клінічно характеризується підвищеною дратівливістю, порушенням сну, зниженням пам’яті, а в частини хворих спостерігається в’ялість, апатія, пригнічений стан, депресія .
ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ
Ураження всіх органів і систем.
Клінічно цукровий діабет діагностується визначенням цукру в крові та сечі. Кров необхідно досліджувати натще. Сечу для дослідження збирають за добу. В сумнівних випадках визначають глюкозотолерантний тест (ГТТ). Перед тестом обстежуваний повинен голодувати 10 год. Пацієнт приймає всередину 75 г глюкози. Оцінка проби проводиться по чистій глюкозі, взятій з капілярної крові.
ПЕРЕБІГ
Розпізнають легкий, середній і тяжкий ступені тяжкості захворювання.
УСКЛАДНЕННЯ
До гострих тяжких ускладнень цукрового діабету відносяться діабетична і гіпоглікемічна коми. Розрізняють діабетичну (гіперглікемічну) і гіпоглікемічну коми.
Гіперглікемічна кома
Діабетична (гіперкетонемічна, кетоацидотична) кома розвивається поступово, протягом кількох годин, днів. З клінічної точки зору можна виділити три стадії діабетичного кетоацидозу, які поступово змінюють один одного (якщо не лікувати):
1. Стадія компенсованого або помірного кетоацидозу.
2. Стадія прекоми, або декомпенсованого кетоацидозу.
3. Стадія коми.
В стадії помірного кетоацидозу хворого турбує загальна слабість, підвищена втомлюваність, млявість, сонливість, шум у вухах, зниження апетиту, нудота, незначний біль в животі, спрага, сухість губ і слизової оболонки, блювання, стає частішим сечовипускання. У видихуваному повітрі запах ацетону. В крові – гіперлікемія, гіперкетонемія.
При декомпенсованому кетоацидозі, або прекомі повністю зникає апетит, постійна нудота, блювання, посилюється загальна слабість, виникає байдужість до навколишнього, погіршення зору, біль по всьому животі, спрага стає невгамовною. Прекоматозний стан від декількох годин до декількох днів. Свідомість при цьому збережена, хворий адекватно орієнтується в часі та просторі, однак на запитання відповідає із запізненням, монотонно. Шкіра суха, шерехувата, холодна. Губи сухі, потріскані, покриті кірочками. Язик малинового кольору, сухий, обкладений коричневим нальотом.
Якщо на стадії прекоми не проводяться необхідні терапевтичні заходи, хворий стає все більш байдужим до навколишнього, на запитання відповідає не зразу або зовсім на них не реагує; поступово загальмованість переходить в ступор, а потім в глибоку кому, спостерігається глибоке, шумне дихання (типу Куссмауля). В повітрі, де перебуває хворий, відмічається різкий запах ацетону. Шкіра і слизові оболонки сухі, бліді, ціанотичні. Риси обличчя загострені, очі запалі, тонус їх знижений. Пульс частий, малого наповнення і напруження, артеріальний тиск знижений. Живіт дещо здутий, напруження передньої черевної стінки, в акті дихання участі не бере. Печінка при пальпації збільшена, болюча і щільна. Нерідко з’являються симптоми подразнення очеревини. Температура тіла, як правило, знижена, і навіть при тяжких інфекційних захворюваннях вона підвищується незначно. Ослаблені до цього сухожильні рефлекси поступово повністю зникають. Частим симптомом діабетичної коми є затримка сечі, олігурія, а нерідко й анурія.
Основні принципи лікування кетоацидотичної коми:
1. Усунення інсулінової недостатності (провадять методом пробних доз, кожні 4 год, або 2 год з розрахунку 1 од. інсуліну на 1 кг ваги тіла на добу).
2. Швидка регідратація (6-7 л 0,9 % р-н NaCI).
3. Усунення кетоацидозу (введення 2,5% розчину бікарбонату натрію).
4. Відновлення електролітних зрушень (в/в введення 1 – 2% розчину
калію).
5. Проведення комплексу заходів, спрямованих на усунення причинних
факторів, відновлення і підтримання функцій внутрішніх органів.
Гіпоглікемічна кома найчастіше розвивається у хворих на цукровий діабет при передозуванні інсуліну або пероральних цукрознижуючих препаратів, при інтенсивному навантаженні, після пологів, при інфекціях і різних гострих захворюваннях, частіше в період виздоровлення, психічних травмах.
Гіпоглікемічна кома розвивається раптово, але частіше їй передують
(пітливість, тремор кінцівок, блідість), відчуття голоду і неврологічні порушення (неадектавність в поведінці, дезорієнтація в просторі). На початку коми виникає збудження, клонічні та тонічні корчі, характерні профузний піт, тахікардія, гіпертонус очних яблук.
Рівень глюкози в крові, як правило, знижений. Гіпоглікемічна кома може ускладнитися порушенням мозкового кровообігу.
Лікування
1. Внутрішньовенне введення 20 – 150 мл 40% р-ну глюкози.
2. 0,1%-1-2мл адреналіну.
3. При неефективності – 75 – 100 мл гідрокортизону або 30 – 60 мг
преднізолону, в подальшому інфузію 5% р-ну глюкози до нормалізації рівня глюкози.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ
Хворий повинен відмовитися від деяких своїх шкідливих звичок (куріння, алкоголь, солодощі, надмірна їжа). Хворий повинен здійснювати самоконтроль за проведеним лікуванням, дотримуватись дієти, вміти правильно розраховувати необхідну калорійність їжі, засвоїти навички визначення глікемії і глюкозурії з допомогою діагностичних стрічок.
Основними принципами лікування є:
1. Досягнення компенсації цукрового діабету.
2. Відновлення або збереження працездатності.
3. Нормалізація ваги тіла.
4. Профілактика гострих і хронічних ускладнень.
Терапія цукрового діабету комплексна і включає в себе декілька компонентів:
1. Дієта
2.Цукрознижуючі препарати залежно від характеру діабету (інсулінотерапія і пероральні антидіабетичні препарати).
3. Дозоване фізичне навантаження.
4. Фітотерапія.
5. Навчання хворого самоконтролю.
6. Профілактика і лікування пізніх ускладнень цукрового діабету.
Дієтотерапія.
Незалежно від етіології, давності та характеру перебігу діабету обов’язковою умовою ефективного лікування хворих є:
а) виключити легкозасвоювані вуглеводи;
б) достатній вміст клітковини (волокон);
в) різко обмежити вживання тваринних жирів.
Компенсація вітамінної потреби досягається широким використанням свіжих овочів і фруктів.
Для визначення “ідеальної” маси тіла широко використовують індекс Брока – ріст в см мінус 100.
Від ступеня зниження маси тіла залежить ефективність цукрознижуючої терапії. В багатьох випадках, дякуючи тільки правильній дієтотерапії і зниженню маси тіла, вдається досягнути повної нормалізації вуглеводного обміну без додаткового призначення цукрознижуючих середників. Легкозасвоювані вуглеводи замінити цукрозамінниками, які не підвищують рівень глюкози в крові, калорійність їжі, мають солодкий смак і не повинні мати побічної дії. Представниками цукрозамінників є сахарин, ксиліт, фруктоза.
Важливим і необхідним компонентом дієти повинні бути овочі (капуста, морква, столовий буряк, ріпа та ін.), які є джерелом вітамінів, мінеральних солей і клітковини, необхідні для нормальної діяльності кишечника. Клітковина (харчові волокна) знижують рівень глікемії в крові шляхом повільного всмоктування глюкози адсорбують на себе жири, холестерин, токсичні речовини, прискорюють евакуацію їжі по всьому шлунково-кишковому тракту, стимулюють жовчовиділення. Потреба в харчових волокнах складає до 40 г/добу.
На відміну від жирів і вуглеводів, кількість білка в дієті хворого на діабет повинна відповідати фізіологічним нормативам здорової людини.
Медикаментозна терапія
Цукрознижуючі сульфаніламідні препарати вживають на фоні дієтотерапії, а також в комбінації з інсуліном і бігуанідами. Як основний вид гіпоглікемізуючої терапії, ці препарати показані хворим на цукровий діабет ІІ типу при відсутності кетоацидозу та ком, тяжких уражень печінки і нирок, вагітним і матерям-годувальницям. Лікування бігуанідами дає позитивний ефект у осіб, які страждають на цукровий діабет ІІ типу з надлишком маси тіла.
Інсулінотерапія обов’язкова для лікування хворих на цукровий діабет І типу і показана хворим на цукровий діабет ІІ типу при вагітності та лактації, кетоацидозі та діабетичних комах, хірургічних втручаннях та інфекційних захворюваннях при вторинній сульфаніламідній резистентності, ангіпатіях III – IV стадій.
Доза інсуліну для кожного хворого індивідуальна і визначається вихідною глікемією і чутливістю до нього, стереотипом харчування, фізичною активністю. При підборі дози інсуліну необхідно враховувати давність захворювання, рівень глікемії, а також попередній досвід лікування інсуліном.
В останні роки широке розповсюдження отримала інтенсивна інсулінотерапія з використанням шприців-ручок. Шприц-ручки оснащені балончиком термостабільного інсуліну людини з концентрацією 100 од/мл.
За тривалістю дії інсуліни поділяють на препарати короткої дії, середньої, тривалої і комбіновані.
Особливості введення і зберігання інсуліну:
- початкову дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально залежно від маси тіла, ступеня розвитку м’язової і жирової клітковини, рівня фізичної активності, денного раціону, інших медикаментів, загального стану здоров’я, рівня цукру в крові (глікемії) і сечі (глюкозурії);
- інсулінотерапія проводиться лише у поєднанні з дотриманням дієти і фізичної активності;
- запаси інсуліну зберігаються в холодильнику при температурі +2 – +8°С, що утримується на середній полиці, заморожувати препарат не можна;
- вводити можна лише той інсулін, який зберігається при кімнатній температурі в темному місці не довше 1 місяця;
- в одному флаконі міститься 10 мл інсуліну, кожний мілілітр, як правило, має 40 ОД інсуліну (на етикетці флакона вказано U-40, тобто у флаконі міститься 400 ОД інсуліну; якщо на етикетці вказано U-100, то в 1 мл міститься 100 ОД інсуліну), тобто на флаконі вказано, скільки ОД міститься в 1 мл;
- перед введенням інсуліну необхідно візуально оцінити стан розчину: так, простий інсулін (скороченої дії) повинен бути абсолютно прозорим і без домішок, тоді як на дні флакона з інсуліном подовженої дії є білий осад, а над ним – прозора рідина;
- ін’єкції бажано робити інсуліновим шприцом, в іншому випадку необхідно дозу інсуліну в ОД перевести в мілілітри (якщо хворому треба ввести 20 ОД інсуліну, а на флаконі написано U-40, тобто в 1 мл міститься 40 ОД інсуліну, то потрібно ввести 0,5 мл); дозу необхідно визначити точно, оскільки при недостатньому введенні інсуліну можуть спостерігатись гіперглікемія, глюкозурія, а при тривалому недовведенні – діабетична (кетоацидотична) кома, при передозуванні інсуліну може виникнути зниження вмісту цукру в крові (гіпоглікемія), тобто гіпоглікемічний стан або кома;
- обов’язково треба враховувати тривалість терапевтичної дії інсуліну (інсулін скороченої дії ефективний протягом 6-8 годин, середньої пролонгованої дії – 16-20 годин, а пролонгованої дії – 24-36 годин);
- ін’єкції інсуліну треба робити за 15-20 хвилин до вживання їжі.
Вибір місця ін’єкції:
- інсулін можна вводити в плече, стегна, живіт, сідниці, препарат потрапляє в кров найшвидше з живота, найповільніше – з ніг;
- для того, щоб шкіра, м’язи, жирова клітковина залишались здоровими, необхідно використовувати різні місця для ін’єкцій
- чергуючи місця введення, треба дотримуватись єдиної схеми зміни місць, наслідувати її, і завжди буде відомо, куди робити наступну ін’єкцію.
- якщо протягом доби треба виконати декілька ін’єкцій, то слід використовувати різні ділянки для кожної (наприклад, зранку можна зробити ін’єкцію в живіт, а ввечері – в стегно).
Таблетовані цукрознижуючі. Протидіабетичні цукрознижуючі препарати знижують рівень цукру в крові лише в тому організмі, який продовжує виробляти інсулін. Вони діють на основі допомоги вивільненню інсуліну в кровотік, посилення дії інсуліну щодо переміщення цукру з кров’яного русла всередину клітини. В організмі людей, які хворіють на цукровий діабет ІІ типу, інсулін виробляється, але його недостатньо для контролю рівня цукру в крові або порушується його використання. Таблетовані цукрознижуючі препарати допоможуть отримати інсулін в достатній кількості в першому випадку або покращити його засвоєння в іншому. Як правило, таблетовані цукрознижуючі препарати хворий повинен приймати за 30 хвилин до вживання їжі. Проте інколи вони можуть викликати порушення травлення. У цьому випадку слід звернутися за порадою до лікаря.
Протидіабетичні таблетки не обов’язково приймати протягом всього життя. Інколи після нормалізації маси тіла (у хворих з ожирінням) організм починає виробляти інсулін в достатній кількості, тоді необхідність у таблетках відпадає. Хоча це можливо не завжди, схуднути рекомендують всім хворим з ІІ типом діабету, які мають надлишкову масу тіла. Інколи протидіабетичні препарати не можуть утримати цукор у крові на нормальному рівні, оскільки з часом їх приймання перестає бути ефективним, тоді треба змінити препарат (згідно з порадою лікаря). Заміна препарату або підключення інсуліну може нормалізувати рівень цукру в крові.
Визначення рівня глюкози в крові.
Для контролю концентрації глюкози в крові в домашніх умовах можна використовувати спеціальні прилади (One touch, One touch II, тощо) або візуальне тестування.
Візуальне тестування проводиться за допомогою невеликих пластикових смужок, на одному кінці яких знаходиться подушечка, просочена хімічним реактивом. Контактуючи з цукром, вона змінює
колір. Точність візуального тестування залежить від здатності розрізняти невеликі зміни відтінків. Для виконання тестування слід нанести краплю крові на подушечку смужки і точно вичекати вказаний в інструкції час, через який порівняти колір подушечки з кольором шкали на коробці зі смужками, за допомогою якої можна визначити, в яких межах знаходиться цукор у крові.
Тестування за допомогою вимірювальних приладів дозволить точніше визначити рівень глікемії. У приладі також використовується смужка, проте прилад точніше визначить рівень цукру в крові, ніж очі.
Найбільшу користь принесе тестування тільки тоді, коли буде проводитись запис його результатів. Саме запис дозволить знайти недоліки у керуванні діабетом. Необхідно завести щоденник рівня глікемії, в якому треба записувати: дату, годину кожного тесту, час приймання інсуліну чи таблетованих цукрознижуючих препаратів, тип і дозу інсуліну чи цукрознижуючих пігулок, результати тестування сечі на ацетон тобто, все те, що може вплинути на рівень цукру в крові (пропущене харчування, велике фізичне навантаження).
Тестування цукру в сечі, протеїнурії, ацетону в сечі в домашніх умовах можливе за допомогою спеціальних смужок.
Догляд за шкірою.
При цукровому діабеті часто виникають проблеми
зі шкірою. Вони можуть бути найрізноманітнішими: від свербіння до
інфекції, яку тяжко лікувати. Щоденний догляд за шкірою зменшить
ймовірність виникнення таких проблем:
- необхідне щоденне приймання ванни з м’яким милом і водою приємної температури, поки шкіра волога, слід нанести на її поверхню рідкий крем, це допоможе зволожити шкіру і зробити її м’якою;
- треба захищати шкіру: уникати подряпин, уколів, інших пошкоджень; надягати рукавиці при виконанні роботи, яка може пошкодити шкіру рук;
- слід остерігатись сонячних опіків;
- необхідно правильно вибирати одяг, уникати обморожень, при можливості залишатись вдома у дуже холодну погоду;
- не можна відкладати лікування пошкоджень: треба промити подряпину чи рану водою з милом, зверху накласти стерильний бинт;
- звернутися до лікаря, якщо пошкодження не починає заживати через день, або з’явились ознаки запалення: почервоніння, набряклість, пульсація, поява гною.
Догляд за стопами. При цукровому діабеті необхідний особливий догляд за ногами. Погане кровопостачання, уражені нерви, зниження опірності організму можуть призвести до серйозних захворювань ніг. Попередити небажані ускладнення можна за допомогою щоденного огляду і догляду за ногами:
- необхідно оглядати ноги щоденно, якщо хворому не вдається самостійно оглянути всі ділянки стопи, він може використовувати дзеркало або попросити когось допомогти йому;
- щодня треба мити ноги з м’яким милом, при цьому необхідно переконатись, що вода не є дуже гарячою, щоб попередити появу опіків (краще, щоб вода була кімнатної температури); якщо шкіра поранена, слід приймати ванну в підсоленій воді;
- важливо насухо витирати стопи м’яким рушником, особливо міжпальцеві проміжки;
- суху шкіру треба зволожувати ланоліновим чи іншим індеферентним кремом; не можна наносити рідкий крем на шкіру між пальцями; якщо ноги пітніють, потрібно обробити шкіру стопи звичайним тальком;
- треба носити м’які шкарпетки або панчохи, бажано бавовняні чи вовняні, змінюючи їх щоденно; слід переконатись, що вони підходять вам за розміром і не перетискають ногу верхньою еластичною частиною;
- ноги завжди потрібно тримати в теплі, вони повинні бути сухими;
- носити можна лише зручне взуття, яке добре захищає ноги, бажано з м’якої шкіри; не слід ходити в новому взутті протягом тривалого часу, розношувати його слід поступово;
- ніколи не можна ходити босоніж на вулиці й вдома; не треба прикладати до ніг гарячих грілок і розташовувати ноги близько до вогню;
- щоденно необхідно оглядати взуття, щоб виявити тріщини, камінці, цвяхи та інші можливі джерела подразнення; хворий не завжди їх може відчути через втрату чутливості на стопах;
- підрізати нігті треба прямо, намагаючись не травмувати нігті на великих пальцях; для усунення гострих і нерівних країв, які можуть поранити сусідній палець, необхідно користуватись пилочкою після підрізання нігтів; якщо нігті товсті, треба звернутись до майстра з педикюру, щоб він їх підрівняв;не можна самому підстригати нігті, якщо поганий зір чи тремтять руки;
- не можна використовувати гострих інструментів і хімічних препаратів для видалення мозолів;
- слід негайно звернутись за медичною допомогою, якщо виявлено деякі зміни кольору стоп, набряки або будь-які виділення на пошкодженнях.
Врослі нігті, ороговілі мозолі необхідно лікувати тільки у спеціалістів з догляду за ногами;
- регулярно треба проходити огляд в ортопеда;
- не можна курити, оскільки це погіршує кровообіг у ногах.
Догляд за зубами. Високий рівень цукру в крові підвищує ризик виникнення захворювань зубів та ясен. Добрий щоденний догляд вдома і регулярні стоматологічні обстеження дозволять попередити ці проблеми. Необхідно чистити зуби хоча б двічі на день і прополіскувати після кожного вживання їжі – це кращий спосіб зберегти зуби і ясна здоровими. Один раз на шість місяців необхідно проходити огляд у стоматолога, якого потрібно повідомити про наявність діабету.
Догляд за очима. При цукровому діабеті існує високий ризик розвитку захворювань очей. Тому, крім контролю за рівнем глікемії, необхідне щорічне повне обстеження в окуліста. До офтальмолога слід звернутися також при появі таких симптомів ураження очей: нечіткість і двоїння при розгляді предметів, звуження поля зору, поява перед очима темних плям, порушення сутінкового зору, відчуття тиску і болю в очах.
Допомога при гіпоглікемії. Інколи після приймання підвищеної кількості таблетованих цукрознижуючих препаратів, інсуліну, вживання їжі в невстановлений час, пропущення або незавершення вживання їжі, незвичної фізичної активності можливе різке зниження рівня цукру в крові (гіпоглікемія).
При гіпоглікемії медична сестра повинна дати хворому будь-який вуглевод, що швидко всмоктується (цукор, теплий солодкий чай, фруктовий сік, мед тощо), потім запропонувати їжу, що містить вуглеводи (білий хліб, печиво). Якщо немає ефекту і присутні всі симптоми коми (дезорієнтація, значне рухове збудження, судоми, тахікардія, гіпотонія) – ввести 20-40 мл 40 % розчину глюкози, 1 мл глюкагону. Якщо пацієнт не опритомніє (понад 15 хвилин), треба негайно зв’язатися з лікарем для отримання вказівок.
Усі випадки гіпоглікемій необхідно записувати у щоденник.
