https://drive.google.com/file/d/1H5FrMMQpLHWv8r7duVH04gfxxKBKWvbv/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
У кожної душі своя ціна,
Вимірюють її не злотом і не оцінкою.
Вона плететься з вчинків, слів, імен,
З дороги, що лишається за спинкою.
Є ті, хто на вагах життя стоять,
Безцінні, найдорожчі і рідненькі.
Вони завжди любов’ю зігрівають,
І промінь віри носять навіть в жменьці.
А поруч ходять ті, хто варті гріш —
Їх копійчана сутність завжди на долоні.
В словах їх — пустка, а в думках — затишшя,
І вчинки їхні підлі, як ворони.
Шкода таких... Бо пустоцвіт — не дар,
Хоч як би їхня темрява не тисла.
Вони потрібні, як зів’ялий шар,
Щоб справжніх бачити, щоб знати сутність їх.
Бо щоб пізнати золото чи срібло,
Нам треба поруч мати мідь і шлак.
Щоб зрозуміти, що насправді зцілює відверто,
Й не витрачати свого серце аби як.
