ТИ НАШЕ ДИВО КАЛИНОВЕ, КОХАНА МАТЕРИНСЬКА МОВО
Господиня: Доброго дня, шановна родино! Ні, я не помиляюся, сказавши саме так, бо думаю, що сьогоднішнє свято — то ще одна сходинка до нашого зближення, до родинного єднання "в сім'ї вольній, новій".
Господар: Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — на нашій славній України. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово...
Вносять хліб на вишитому рушнику.
Господиня: Шановні гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на торжество рідної мови.
Учень 1. Поезія «Чи не чари і не диво?!».
Чи не чари й не диво?
Чи не чари й не диво?
Мова — спів, мова — казка.
Все сказати можливо, є і гнів, є і ласка.
В мові — воля героїв,
вияв вільного духу,
духу нації прояв,
сила вільного руху. (Д.Білоус)
Господиня: Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. "Мама, тато, баба, киця, жижа", — лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання з словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, казка, пісня, хліб, сіль, вода, трава. З кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії...
Господар: Світ — мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова...
У школі за допомогою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: історії, географії, біології, фізики, математики та інших. Отже, словесність — початок усіх наук. Вона — джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.
Господиня: Ми пізнаємо світ не тільки через органи слуху, дотику, смаку, нюху, але й через слово. Саме воно здатне переносити і передавати величезний обсяг інформації з минулого у сьогодення і з сьогодення у прийдешнє. У слові — інтелект і розум народу, його ідеали, його прагнення; з нього починається і закінчується духовне життя людини. "Слово стало тілом і оселилося між нами, повне благодаті й істини", — читаємо у Біблії.
Господар: У мові, що постійно збагачується, вдосконалюється, відображаються культура народу, його побут, звичаї. Іншими словами, зв'язок мови і мислення має свій конкретно-історичний вияв для кожної нації.
Учениця 1. Поезія "Народження слова "
Буква до букви - слово вродилось,
Заусміхалось, заколосилось;
Серце зраділо слову, як брату,
Слово — це щастя, слово - це свято.
Слово до слова - думка зродилась,
З уст, ніби пісня, щиро полилась.
Ніжна, красива, мудра, крилата;
Думка - це радість, думка - це свято.
Вчімося, друзі, слово любити,
Слово до слова - й думка сповита.
Люди без думки - птиці безкрилі,
З думкою люди мудрі й щасливі.
Господар: А чи відомі вам вислови видатних людей про мову? Мова - коштовний скарб народу . (І. Франко).
Господиня: Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.(О. Гончар). Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені (В. Сухомлинський).
Господар: Мова — одне з чудес, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.
Господиня: Слово — найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її (В. Сухомлинський).
Господиня: Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не викликає поваги й до себе.
Учень 2. Поезія "Ти зрікся мови рідної… "
Ти зрікся мови рідної.Тобі
твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від дотику твого зів'яне!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закам'яніє друг
І посивіє рідна мати!
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темним, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба
її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма,
В твій слід він кине сміх - погорду!
Ти зрікся мови рідної.
Господар: Щоб виросло і не змарніло, Щоб тяженько не хворіло,
Сили й розуму набралось, Своїх батьків не цуралось.
Учениця 2. Поезія "Говорити - це значить жити".
Говорити — це значить - жити.
Як я можу багато сказати!
Можу словом принизити, вбити,
Та не хочу, не вмію вбивати!
Можу словом тобі посміхнутися,
Приголубить, в коханні зізнатися.
І вишіптують ніжністю губи
Найпрекрасніше слово - мати.
Тільки б доля була ласкава
І відміряла літ багато,
Щоб ту мову не відібрала,
Що для мене - найбільше свято!
Господиня: Коли забув ти рідну мову –
біднієш духом ти щодня;
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до пня.
Господар: А скільки разів вороги намагалися знищити нас, заборонивши нам розмовляти рідною мовою.
1. 1720 р. - Указ "Петра І про заборону друкування в Малоросії будь-яких книг, не узгоджених з великоросійськими.
2. 1753 р. - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
3. 1789 р. - розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття українських церковних шкіл та усунення української мови з усіх шкіл.
4. 1817 р.- постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою.
5. 1863 р. - Циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону видавати підручники та інші книги українською мовою, якої "не било, нєт і бить нє может".
6. 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише російською мовою.
7. 1876 р. - Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу книжок, друкування, сценічних вистав та друкування текстів до нот українською мовою.
8. 1908 р. - Указом Сенату Російської імперії україномовна культура і освітня діяльність оголошена шкідливою.
9. 1924 р. - Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, судах і школах Галичини.
10. 1938 р. - Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках Радянського Союзу".
11. 1958 р. - Положення про вивчення другої мови "за бажанням учнів і батьків".
Поезія "До українців ".
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми - українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість - в серцях, а не лише у крамничних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
Пісня "Україночка".
Господар: Не цурайсь, мій сину, мови – У тебе іншої нема...
Український народ почув цей заклик. І тепер звучить, співає на своїй землі у кожному дзвінкому струмочку, у прозорому джерельці, у росяній квіточці, в сонячному промінчику, живе у високій мрії, у чистому коханні, бо вона на рідній, своїй вільній землі, вона — у себе вдома!
Господиня:Наш народ дуже любить жартувати. Тож давайте і ми пожартуємо.
Лист
- Що ти, Івасику робиш?
- Пишу листа Галочці.
- Так ти ж писати не вмієш!
- Та то нічого. Галочка читати не вміє.
На уроці мови
- Ось речення: "Кінь тягне віз". Це активна форма.
А як буде пасивна форма?
_ Віз тягне коня.
***
Сина питає батько:
- Ну, що ти сьогодні одержав?
- Чотири!
- А чому так мало?
- Та в нас було всього чотири уроки.
***
На уроці мови діти пишуть твір "Моя майбутня професія".
Хтось хоче стати лікарем, хтось - космонавтом, хтось - пожежником.
А Івасик - Дідом Морозом.
- Але чому? - питає вчителька.
- А тому! Класна робота: тиждень попрацював - і цілий рік вільний.
***
- Івасику, чому в тебе в диктанті такі ж помилки, як у твоєї сусідки по парті?
- Та ж нам одна вчителька диктувала.
***
- Івасику, чому в тебе такий самий твір про собаку, як і в твого брата?
- Так ми ж просто про одного собаку писали.
***
Приходить син "нового українця" зі школи.
Батько бере зошит сина:
— Що таке? Чому двійка? Тут же написано "Класна робота"!
***
Виховний момент
- Знову двійка?! — батько грізно дивиться у щоденник сина. - За що?
- Н-не знав...
- Ось як зараз візьму ремінця, то миттю пригадаєш, чого не знав!
- Карт не знав.
- Ну, ти даєш, синуля!.. Я думав, ти хоч у цьому щось-таки петраєш.
- Та то ж не ті карти, в які ми з тобою грали в підкидного, а з географії.
Учителька веліла показати Китай...
- А ти що, там був, що маєш знати?
- І я так їй сказав.
***
Батько глянув у щоденник і питає: "Грицю, це ж за що тобі учитель вліпив одиницю?"
Гриць знітився і промимрив так, що ледве чути:
"Та... то я... не міг сьогодні... кореня добути".
"Ой лелечко! Чи ви чули? — обурилась мати. —
Вже дитину заставляють Коріння тягати!"
***
— Грицю, у твоїй письмовій роботі аж десять грубих помилок!
— Чи не могло б їх бути менше?
— Могло б, якби робота була коротшою.
Вірш С. Воскрекасенка «Проговорився»
Ванько робив у класі «рибку»,
Стрибнув невдало й вибив шибку.
Довгенько винного шукали.
(Дружки Ванька не видавали).
Директор довго не гадав,
На збори тих дружків зібрав.
— Чи всі, —питає він, —прийшли?
— Усі-і-і! —вони відповіли.
— І той прийшов, що вікна б'є?
Ванько гукнув:
— І я тут є!
Гумореска Миколи Ярового «Лисиця».
Лисиця в школу вчитися прийшла
А як вона ледачою була,
То щоб уроки не робити —
Надумала учительку дурити!
Напише нишком на хвості
Таблицю множення чи приклади прості
І вгору лапу піднімає!
— Я знаю!
Я піду до дошки! —
Озветься так, помнеться трошки,
Хвоста до носа піднесе
І прочита, як з книги, все...
Отак знання у неї ті
Не в голові були, а на хвості!
Учителька помітила це діло —
На хвіст ногою наступила:
— Тепер відповідай! —
Лисиця — так і сяк — не зна нічого — й край.
Шановні друзі, учні й учениці,
А поміж вас нема подібної лисиці.
Відгадайте загадки.
1. Куди тільки йдеш, те ногами топчеш. ПОРІГ
2.Летить, як стріла, дзижчить, як бджола. ЛІТАК
3. Стоїть корито, повне води налито. СТАВОК
4. Лежить Гася, простяглася, як устане — неба дістане.ДОРОГА
5. За білими березами талалайко плеще. ЯЗИК
6. Сімсот воріт, та один вхід. ЯТІР
7. У зеленій оболонці, а всередині сонце.КАВУН
8. Через поле і лісок подається голосок, він біжить по проводах, скажеш тут, а чути там.ТЕЛЕФОН.
9. Що то за голова, що лиш зуби та борода?ЧАСНИК
10. Буває вона і сумна, і весела, серця зігріває в містах і по селах.ПІСНЯ
11. Стоїть дід під копами, цілить в бабу галушками. ГРАД
12. За лісом-лісом синій вогонь горить. ЛЬОН
13. Не звір, не птиця, а ніс, як спиця. КОМАР
14. Хто на собі свій будинок носить? ЧЕРЕПАХА
15. Плавала, купалася, сухенька зосталася.КАЧКА
Господиня: На цьому наше свято закінчується. Нам би хотілося, щоб сьогоднішнє свято залишило у ваших душах гордість за нашу Батьківщину, радість і щастя від українських пісень і хоча б краплиночку гордості за те, що маємо таку чудову, мелодійну мову.
Господар: Збережемо ж її, нашу мову, пісню для наступних поколінь, об і вони могли гордитись тим, що українці, і були вдячними тим, хто зберіг нам її.
До нових зустрічей!
Ведуча . Варто пам'ятати, що слово — це велика сила, яка може приголубити людину, розрадити, розчулити, підняти їй настрій, захопити і повести на подвиг, але може й образити, розчарувати, просто знищити, завдати такої душевної рани, що годі впоратись.
Ведучий. Тому, розмовляючи з людиною, треба постійно думати, підбирати такі слова і вирази, щоб не скривдити її мимоволі сказаним образливим словом.
Ведуча . Адже говорять у народі: «Слово не горобець, вилетить — не спіймаєш». Справді, скажеш невдало, а в людини — камінь на серці.
Ведуча . То ж пам'ятаймо про лагідні, чарівні слова.
У нашій рідній мові
Чарівні є слова.
Слова ці всім відомі,
Бо сила в них жива.
