На сьогодні перед людством постає завдання надання всім без винятку дітям якісної освіти, не зважаючи на стан здоров’я. Оскільки діти з тяжкими порушеннями мовлення рівні в правах з дітьми, які не мають порушення онтогенезу, то особливої актуальності набуває проблема реалізації цих прав, особливо в освітній сфері.
На сучасному етапі однією з провідних тенденцій в розвитку освітньої системи є реалізація інклюзивної моделі освіти для дітей з особливими потребами. Термін "діти з особливими освітніми потребами" – широке поняття, яке охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми, в тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення. Ці діти потребують додаткової психолого-педагогічної підтримки у процесі навчання.
Діяльність загальноосвітньої установи базується не лише на створенні спеціальних умов для навчання і виховання дитини з тяжкими порушеннями мовлення, але і на забезпеченні взаєморозуміння як між педагогами (фахівцями в області корекційної і загальної педагогіки), так і між учнями з ТПМ та їх здоровими однолітками.
Однією з обов’язкових умов реалізації освітнього процесу в умовах навчального закладу є здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей з ТПМ в шкільній установі. Для цього створюється група психолого-педагогічного супроводу, до складу якої входять: представник адміністрації,; педагогічні кадри (вчитель-дефектолог, педагог-психолог, вчителі, тьютори, які працюють з учнями з ТПМ) та ін.
Діяльність групи супроводу спрямована на вивчення особливостей розвитку кожного конкретного учня, його особливих освітніх потреб, складання індивідуального навчального плану, розробку індивідуальної програми супроводу, що фіксується в індивідуальній програмі розвитку учня.
Очевидним є той факт, що навчально-виховний простір формується цілою командою фахівців, які тісно співпрацюють на професійному рівні. Учасники навчально-виховного процесу повинні володіти такими знаннями і вміннями:
− знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й особистісного розвитку дітей;
− знання методів психологічного і дидактичного проектування навчального процесу;
− вміння будувати педагогічну взаємодію на діалогічній основі з усіма суб’єктами навчально-виховного простору: учнями, батьками, колегами-вчителями, адміністрацією школи та ін.;
− повага до відмінностей, прийняття позиції "іншого", гнучкість;
− вміння працювати в команді.
Для дітей з тяжкими порушеннями мовлення передбачено проведення додаткових корекційних занять спеціалістами служби супроводу (вчителем-логопедом, психологом, вчителем-дефектологом), які не заносяться в сітку загального розкладу занять. Організація та проведення цих занять здійснюється на основі індивідуальних потреб та можливостей дітей.
У основі практики навчання та виховання закладена ідея прийняття індивідуальності кожного учня, отже, навчання повинно організовуватися за принципом задоволення потреб кожної дитини; персоналізації процесу навчання, розробки індивідуального навчального плану (ІНП), що враховує особливості психічного і/або інтелектуального розвитку дитини і орієнтований, перш за все, на її особистісний розвиток і соціальну адаптацію. Мета та завдання ІНП та усіх інших послуг повинні виконуватися в повній мірі і в умовах звичайного класу.
Комплексий підхід у навчально-виховному процесі, за умови підбору всіх можливих видів діяльності з учнем, сприяє всебічному позитивному розвитку особистості з аномальними відхиленнями, компенсації вражених функцій, готовності до активної життєдіяльності. Зокрема, врахування саме в комплексі психофізичних показників стану кожного учня створюють грунт для корекційного та розвивального педагогічного середовища, що є визначальним фактором саморозвитку. Наприклад, якщо дитина має низький рівень фізичного розвитку (значні порушення зору, мовлення, великої та дрібної моторики), то корекційна програма повинна складатися з урахуванням наявних вад, які підлягають комплексній корекції на кожному занятті. Сюди входять і вправи для зняття зорового напруження, ортопедичний режим, обов'язкова логопедична гімнастика, фізичні вправи на розвиток великих та дрібних рухів.
Запорука успішної реалізації освіти – ефективна співпраця всіх її учасників. Тому у школі повинна створитися своєрідна мережа підтримки. Працівники та адміністрація школи, всі, хто працює з дитиною з особливими освітніми потребами, повинні допомагати один одному, обмінюватися знаннями, намагатися максимально використовувати розмаїття ресурсів для досягнення головної мети – реалізації дитиною її потенційних можливостей. Чим більше суб’єктів включається в простір школи, тим більше можливостей з’являється для створення ситуації успіху кожному.
Діяльність загальноосвітньої установи базується не лише на створенні спеціальних умов для навчання і виховання дитини з тяжкими порушеннями мовлення, але і на забезпеченні взаєморозуміння як між педагогами (фахівцями в області корекційної і загальної педагогіки), так і між учнями з ТПМ та їх однолітками.
Отже, створення умов для усвідомлення кожним учнем своєї особистісної значимості, забезпечення можливостей для його самореалізації і самовдосконалення в процесі навчання, стимуляція активності дітей на дозвіллі – найважливіші напрямки навчання!