Свято «Мово моя українська, мово моя материнська»
1-й ведучий
Зеленіє ліщина, зацвітає калина.
Степом котиться диво-луна.
Це — моя Україна, це — моя Батьківщина,
Що, як мама, як тато, одна.
Звучить пісня «На росах, на водах».
На сцену виходять дівчата в українських костюмах.
1-а дівчинка
Україно мила, краю мій чудовий!
Чи є в цілім світі ще така краса?
Весно наша рідна, в запахах бузкових,
В голубім серпанку дівчини коса.
Вся в садах вишневих, у пахучих м'ятах.
В розлогих долинах яблунь пахне цвіт,
Земле ти вродлива, земле ти багата,
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?
2- а дівчинка
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
1-й ведучий. Нелегкою і часто трагічною була історія нашого волелюбного народу. Віками він не мав справжньої волі, про яку завжди мріяв, будучи під гнітом татаро-монгольського іга, польської шляхти, російського царату та недоімперії.
2-й ведучий. Протягом кількох століть жорстоко знищувалась культура українського народу, особливої наруги зазнавала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського. її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши «холопською».
1-й ведучий. Прикро, але дехто з наших людей ставали на службу до чужинецьких можновладців і допомагали їм гнобити та визискувати свій народ. Перевертнями, яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осіб. Соромно, що і сьогодні, коли українська мова стала нарешті Державною, щодня доводиться чути недоречні, покалічені слова.
2-й ведучий. Люди не звикли надавати значення тому, які слова вживати, правильні вони чи ні, їм — «всьо равно». Тому й пересипана, буває, наша мова таким словесним бур'яном, як бомага, шарік, конєшно, площадка тощо. А часом і взагалі трапляються особи, і до того ж поважні, які живуть в Україні, а мови її не розуміють.
1-й ведучий. Хочете пересвідчитись у цьому? Пропонуємо вашій увазі сценку із життя.
Інсценізація (з розмови в транспорті)
Жінка. Мужчина, ви виходите на слідуючій остановці?
Чоловік. Виходжу на наступній зупинці, шановна прикметника «слідуючий» в українській мові немає. Це російське слово.
Жінка. Як хочу, так і говорю. Як вам непонятно, відійдіть в сторону.
Чоловік. Відійти вбік, не можу, бо тут тісно. Мені не «понятно», мені зрозуміло, що свою мову треба шанувати і знати, а не спілкуватися суржиком...
Жінка. Мужчина, ну що ви обзиваєтесь! Ніякий я не суржик, я такий пасажир, як оце ви...
Чоловік. Суржик — це не лайка. Це наша біда. Узагалі-то суржик — це змішане борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик — то поєднання чи перемішування слів чи форм двох різних мов.
Жінка. Не розстроюйтеся так. Я старатимусь. Ви на слідуючій виходите ілі нєт?
1-й ведучий. З міліцейських протоколів
«Зуб затриманого викришився не із-за удару дубинкою,а із-за спроби перегризти наручники.»
«Він тримався за паркан так міцно, що прийшлося відірвати разом зі штахетиною».
2-й ведучий. На базарі
На базарі продається, що завгодно у бабусь.
Дядько дивиться і мнеться,не наважиться чомусь.
Ось, нарешті: — Яблук хочу…
Одна бабка:
— Скільки вам?
— Та,щоб тут вас не морочить,то давайте кілограм. Тільки кожне(оце диво!),щоб завернуте було. А це,що,напевне слива? Теж давайте …2 кіло… Кожну сливку замотайте у папір чи ще у щось… А це вишні теж давайте! Загорніть,бо мацав хтось… А це що у вас в мішечку? Я питаю,бабко,гречка?
— Так…це гречка (і трясеться), та вона не продається.!!!
2-й ведучий. ПИСАЛИ ПИСАКИ
«Так склад був старательно обсобачений, але матеріальні цінності з нього всьоже похіщені .»
«Влітку кількість пасажирів у електричках збільшиться через городників та садистів.»
«Саме тоді на проїжджу частину й вийшла гусінь з гусенятами.»
«Цього вечора всі від великого до малого стали свідками двобою футболістів заводу та працівників конструкторського бюро».
1-й ведучий. Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики й квіткових пахощів.
2-й ведучий. Арфо серця мого! Скарбе мій єдиний! 3 тобою я найбагатша й найдужча у світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе в сіру безвість, в імлу небуття.
На сцені з'являється дівчина у вінку зі стрічками — Мова, а за нею Дівчата
1 -а дівчинка Купана-цілована хвилями Дніпровими.
2-а дівчинка Люблена-голублена сивими дібровами.
3-я дівчинка З колоска пахучого, з кореня цілющого.
4-а дівчинка Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози.
Усі Наша мова.
1-й ведучий
Як путівець, між нивами — проста,
Барвиста, наче далеч веселкова.
Такою увійшла до вас в уста.
І в долі заясніла наша мова.
2-й ведучий
З роси, проміння, шуму колосків
Я вам дарую чисте першослово.
Аби з ясних слов'янських берегів У світі засвітитися дніпрово.
Мова. Чи ви задумувалися, відкіль оті у нашої мови злитки золоті? Як намистинки, диво калинове — сатини мови. Без них я не уявляю свого життя. А втім я хочу, щоб вони самі розповіли про їхнє значення. Тож на сцену запрошуються їх величності — Іменник, Прикметник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Сполучник, Частка, Вигук. Іменник (поважно й гордо). А скажіть-бо, хто приносить більше користі нашій матері Мові? Безумовно, я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім предметам, істотам, подіям.
Прикметник (перебиваючи). Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети.
Числівник (вступає в розмову). От сидіть тихо. Без мене не знаєте, у якому році народились, скільки років живете на світі. А ну спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Не вийде, ось побачите. Ну то як, хто головніший?
Займенник (виходить, вступаючи в бесіду). А ну скажіть мені. братці, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівник)'.
Дієслово (озивається). То все байдики. Ви всі ледарі. Без мене ви ,/тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію.
Прислівник. Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться? А я не з тих. Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам. Мене змінити нікому не під силу. І я цим пишаюсь.
Прийменник (вигукуючи). Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким і буду назавжди. То лише слабкодухі змінюють своє обличчя. Правда, я роблю послугу. Пояснюючи або зв'язуючи, я уточнюю думку в реченні.
Сполучник. І нащо піднімати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило б як загублене телятко.
А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити чи обмежити?
Вигук (засмучено). Гай-гай, які тепер часи настали. Діти однієї матері не можуть погодитися. Ох, коли б я умів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.
Мова. Не сваріться, любі мої діти. Кожен із вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна й мила.
1-й ведучий. Українська мова — це невичерпна скарбниця м'якого гумору, іскрометної іронії. Гуморески, смішинки, анекдоти, веселі співанки свідчать, що наш народ має жартівливу вдачу. І ви зараз у цьому переконаєтесь.
Кайдашиха. Ой, люді добрі, куди це стара баба забрела. Та я ж наче Київської Лаври додому збиралась. Висповідалась, одповілась там, бо гріхів мене ой-ой-ой. А це відстала від тієї клятої Палажки і, мабуть, заблукала.
2-й ведучий. Бабусю, проходьте, будь ласка, будете гостею на нашім святі.
Кайдашиха. Якого такого свята, га?
1-й ведучий. Свята, присвяченого її величності Мові.
Кайдашиха. Кому, кому? Мові! А чи вона у вас часом не така, як у мене невістка Мотря. Ох і незугарна. Ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, о, напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись! Я скажу слово, а вона десять. А шо вже лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе.
Входить Мотря.
Мотря. Од кобили чую.
1-й ведучий. Запрошуємо на сцену танцювальний колектив « » з хореографічною композицією « ».
2-й ведучий. Українська мова дивує й захоплює. Перш за все, вражає її синонімічне багатство, різноманітність діалектних форм, її безмежність. Вона ясна й повноголоса.
1-й ведучий. Українська мова — це море, у якого немає дна й берегів і яке настільки багатоманітне й невичерпне, що ніколи не встановиш йому меж.
2-й ведучий. «Мова — то цілюще народне джерело»,— сказав Сухомлинський.
1-й ведучий. Тож маємо все зробити для того, щоб воно ніколи Пересохло, щоб із нього вічно струмували солодкі, святі слова, чарували весь світ своєю милозвучністю, багатством, співучістю.
Звучить пісня « ». На сцені з'являються чотири Дівчинки-янголи зі свічками.
