Соціалізація: метафоричність казок на допомогу!
Головне завдання школи (і в Японії то якнайкраще усвідомили й впроваджують повною мірою) – соціалізація дітей як майбутніх громадян цієї країни. Бо вимоги щодо основ освіченості задля подальшого навчання й отримання роботи можуть виникати різні, а завдання такої соціалізації, якщо і не проголошується усвідомлено, то впроваджується в різні інші способи. Якщо прагнемо жити в цій країні й сприяти її нормальному існуванню та навіть розквіту, маємо вкладатися у соціалізацію майбутніх громадян.
Країна – велика група! Не буду перевантажувати інформацією про колись зроблені досліджені психологами світового рівня, лише нагадаю: група виживає й існує лише за наявності внутрішньо групового альтруїзму! І він має завжди перевищувати прояви егоїзму у суспільстві, якщо хочете існувати у певній групі, маєте бути в ній альтруїстичні у всіх напрямках!
Казки на допомогу? Їх багато! Поки пригадаємо 2, які більшість з представників мого і наступного покоління добре знають. Це «По-щучьему велению, по моему хотению…» (казка про Ємелю) і «Гуси-лебеді». Навіть при здорових стосунках неможливо існувати поряд і абсолютно не відчувати певного впливу з боку сусідів! І то так є, як на рівні людей, так і на рівні груп.
Соціалізацію в уявленні Ємелі – це повне задоволення всіх його бажань, примх і забаганок! І все то «береться з повітря»! Його не турбує «звідки» і «як»!
Соціалізація за моделлю «Гуси-лебеді» – це насамперед взаємодопомога і взаємний альтруїзм! Казка дуже давня, тому дерева, річки, навіть піч там, немов живі люди і можна навіть з ними поспілкуватися. І що ж робить старша сестричка, яка у сильній скорботі через втрату (викрадення) через її недбалість молодшого братика? Вона допомагає іншим, хто теж має неабиякі проблеми!
Тобто вона не каже: «Вони впливають на мене своєю негативною енергією і жаліються! Маю оточувати себе лише успішними, щоб у мене все було гаразд!» Аж ніяк! Вона просто бере і допомагає яблуні, печі, річці, які потребують допомоги!!! І завдяки її важливій допомозі потім, коли вони відновлюються, ті, кому вона колись допомогла, рятують її і її братика! (Перечитайте казку, якщо забули)
Соціалізація – це насамперед засвоєння моделей поведінки взаємного альтруїзму, і ніяк інакше. Допомагають не ідеальні, а ті, які існують поряд, чи «десь на цій Планеті» (теж варіант, з усвідомленням Людства як великої групи, що потребує взаємного альтруїзму задля виживання! І цей варіант теж існує, мирно, разом з внутрішньо груповим альтруїзмом кожної країни, а не всупереч йому), яким також маємо допомагати й ми.
Про це треба не забувати, сприяючи соціалізації також і дітей з ООП, і, якщо їх батьки того не розуміють, поступово пояснювати їм. Ми ростимо не людожерів, а людяних громадян, маємо самі залишатися такими, і лише за таких умов можемо виживати та й жити краще.
Успіхів!
