https://drive.google.com/file/d/1AcMnNDAu-benD_gRLslExmt4EKs3mbjC/view?usp=sharing
Ми — сіль землі́, що додає́ нам си́ли,
Щоб не злама́лись, не згорну́ли крил.
А цу́кор неба дару́є нам ми́лість,
Щоб ми в житті́ не втрати́ли свій тил.
Не кожен день, як цу́кор, є соло́дкий,
Бува́є, що гірка́ сльоза́ тече́.
Бо є життя — важкий і чесний до́тик,
Що ду́шу нам неща́дно обпече́.
Ми — сіль землі́, що додає́ нам си́ли,
Щоб не злама́лись, не згорну́ли крил.
А цу́кор неба дару́є нам ми́лість,
Щоб ми в житті́ не втрати́ли свій тил.
Ми часто ту́жимо за вишино́ю,
Де хмари та́нуть, наче білий сніг.
Стоїмо́ тве́рдо правдо́ю земно́ю,
Ступа́ємо полем, де важки́й порі́г.
Ми — сіль землі́, що додає́ нам си́ли,
Щоб не злама́лись, не згорну́ли крил.
А цу́кор неба дару́є нам ми́лість,
Щоб ми в житті́ не втрати́ли свій тил.
Такі закони, зна́єш, цього світу:
Є чорне й біле, холод, спека, грім.
Щоб в темря́ві поба́чити прикме́ти,
Нам треба бути му́дрими завжди́.
Ми — сіль землі́, що додає́ нам си́ли,
Щоб не злама́лись, не згорну́ли крил.
А цу́кор неба дару́є нам ми́лість,
Щоб ми в житті́ не втрати́ли свій тил.
Та все ж ми знаєм: після всіх него́д,
І після тих суво́рих, тяжких скрут,
Прийде той день, як ди́вна нагоро́да,
І небеса́ той цу́кор нам дару́ють тут.
