Аналізуючи явище плагіату і самоплагіату серед свого оточення і з досвіду власної професійної діяльності, можу зробити висновок, що у нас не створені умови, не визначені чітко критерії і не наведено алгоритм ЯКИМ ЧИНОМ розповсюджувати свій власний досвід та ЗА ЯКИМИ правилами використовувати чужий. Мова йде не про наукову діяльність, а власні доробки, методичні та навчальні матеріали.
Погляд на проблему списування з власного досвіду: списування присутнє у всіх учасників навчального процесу від студента (учня) до викладача. Моє бачення вирішення проблеми:
•формування культури підготовки реферативних повідомлень, доповідей і т.п за принципом «якість, а не кількість»;
•основи цієї культури закладати в початкових класах, навчати цьому;
•заохочувати креативність, а не шаблонність мислення
Погляд на проблему необ'єктивного оцінювання. З власного досвіду роботи у Мінагрополітики на посаді заст.директора Департаменту вищої освіти і науки (вивчення методів оцінювання у вищій освіті Франції і Німеччини):
Досягається мінімізацією впливу викладача на процес оцінювання знань (уніфіковані тести з усіх дисциплін, кімнати для комп’ютерного тестування, автоматизована видача результатів тестування) та розроблені методики оцінювання якості досягень у відкритому доступі, опанування цими методиками
В ЯКОСТІ ВИСНОВКУ, Загальною проблемою, на яку вказують і освітяни, і батьки, і оглядачі, причому не лише в Україні, є відсутність мотивації для дотримання академічної доброчесності серед викладачів, здобувачів освіти та їх батьків.
А які ваші думки, колеги, з цього питання. Дякую за відповіді
