Рак легенів – злоякісна пухлина, що утворена незрілими епітеліальними клітинами, які виникають з епітелію слизової оболонки бронхів. Частота раку легень у чоловіків у 5-8 разів вища, ніж у жінок. Особливо частою є захворюваність на рак легень у чоловіків старше 45 років. У більшості хворих захворювання діагностують у пізніх стадіях, коли радикальне лікування неможливе або явно неперспективне. П’ятирічне виживання серед хворих на це захворювання не перевищує 10 %.
ЧИННИКИ:
- куріння (у курців захворювання виникає у 5-7 разів частіше, ніж у тих, хто не курить);
- особливо небезпечне куріння у віці до 19 років, коли пухлина легень виявляється у 6 разів частіше, порівняно з тими, хто не курить;
- при початку куріння у віці після 35 років – загроза захворювання зростає не більше ніж в 1,5 раза.
Має значення інтенсивність куріння: при викурюванні 1-4 цигарок в день частота раку легень зростає вдвічі, а при викурюванні 25 – у 7 разів і більше. Серед курців у сільській місцевості захворюваність у 2 рази нижча, ніж серед міського населення. Це зумовлено взаємообтяжуючою дією куріння, забрудненням атмосферного повітря.
СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:
- фактори професійних шкідливих впливів у робітників;
- хронічні запальні захворювання легень (бронхіт, бронхоектази, туберкульоз);
- генетичні фактори ризику (пухлини інших локалізацій в анамнезі).
Для оцінки поширення пухлинного процесу розрізняють чотири стадії раку легенів:
І – діаметр пухлини не перевищує 3 см, метастазів немає;
ІІ – пухлина величиною понад 3 см або пухлина будь-яких розмірів, яка супроводжується ателектазом( спадіння легеневої тканини з втратою об'єму легені) частки, поширюється на корінь легень без плеврального випоту;
ІІІ – пухлина великих розмірів з переходом на сусідні анатомічні структури (грудна стінка, середостіння, діафрагма), метастази в лімфатичні вузли середостіння, ателектаз всієї легені з плевральним випотом;
IV – пухлина будь-яких розмірів з наявністю віддалених метастазів.
КЛІНІКА Рак легень найчастіше виявляється у віковій групі 40-60 років. Смертність серед чоловіків у 20-30 разів вища, ніж серед жінок. При центральному раку легенів ранніми ознаками можуть бути:
- кашель;
- виділення мокротиння;
- кровохаркання.
В період ще незначного порушення вентиляції бронхів можливі незвично часті або рецидивуючі бронхопневмонії, які відносно легко піддаються лікуванню антибіотиками. У частини хворих періодично підвищується температура. Найчастішою і постійною ознакою є кашель, спочатку сухий, але з самого початку постійний, іноді виснажливий, надсадний у вигляді нападів, може бути переважно вночі. Згодом кашель стає вологим з виділенням мокротиння у невеликій кількості, спочатку слизового, потім слизово-гнійного, що є ознакою приєднання вторинної інфекції в ділянці ателектазу легень. Проростання пухлини в стінку бронха, виразкування слизової оболонки бронха може зумовити появу домішок крові в мокротинні – спочатку в невеликій кількості (прожилки крові), а потім за типом малинового желе. У разі роз’їдання новоутворенням великої судини, може виникнути профузна кровотеча, яка закінчується летально. Ранньою ознакою бронхогенного раку є задишка, яка виникає задовго до обтурації бронхів. Задишка посилюється при ході, розмові. Згодом при виникненні ускладнень (ателектаз, абсцес, ексудативний плеврит, метастази в лімфатичні вузли середостіння) задишка може стати постійною. Біль у грудній клітці частіше локалізується на боці ураженої легені, має постійний характер, погано піддається знеболенню. В міру прогресування процесу в клініці з’являються ознаки, пов’язані з проростанням пухлини в органи середостіння, що супроводжується стисканням або закупорюванням верхньої порожнистої вени, що проявляється набуханням шийних вен, набряком шиї, обличчя і верхніх кінцівок. Проростання пухлини в стравохід може проявлятися дисфагією.
В деяких випадках першими клінічними ознаками раку легень є:
- збільшені надключичні лімфатичні вузли;
- зміни голосу або параліч голосових зв’язок через пошкодження поворотного нерва;
- поява метастазів в підшкірній основі;
- патологічні переломи кісток.
Найчастіше пухлина метастазує в печінку, потім в кістки, надниркові залози, нирки, мозок. Симптоми пов’язані із інтоксикацією найчастіше визначаються хворими, як слабкість, швидка втомлюваність, зниження працездатності, втрата ваги. Може виявлятися підвищення температури тіла, особливо при розпаді пухлини – може бути гарячка септичного типу.
Периферичний рак тривалий час залишається безсимптомним. Його клінічні прояви пов’язані з поширенням процесу на плевру або грудну стінку. Це супроводжується болем у плечовому сплетенні, що іррадіює в лікоть, пальці.
Діагностика:
- ренгенологічне обстеження;
- бронхографія( на сучасному етапі проводять рідко)
-бронхоскопія;
-КТ
ПЕРЕБІГ
Перебіг раку легенів прогресуючий, хворі помирають до 12-15 місяців. Швидкий перебіг у молодих осіб.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Вибір залежить від стадії раку легенів, гістологічної структури пухлини і функціонального стану органів і систем хворого. Хірургічне лікування показане хворим із І і ІІ стадіями розвитку захворювання. Якщо захворювання виявлене у ІІІ стадії, хворому показане комбіноване лікування: перед- або післяопераційна променева терапія та розширена пульмонектомія. В разі IV стадії вдаються до променевої терапії та поліхіміотерапії. До радикальних методів лікування відносять хірургічне лікування й комбінацію хірургічного лікування з променевою терапією та хіміотерапією. Паліативне лікування передбачає використання променевої терапії за паліативною програмою з хіміотерапією. Основним принципом хірургічного лікування є радикалізм операції – видалення первинної пухлини єдиним блоком з оточуючими її лімфатичними судинами і вузлами, які потенційно містять ракові емболи.
Абсолютні онкологічні протипоказання до оперативного втручання: метастази у віддаленні лімфатичні вузли (шийні, надключичні) або внутрішні органи (плевра, печінка, нирки, надниркові залози), проростання пухлини в аорту, верхню порожнисту вену; ураження протилежного головного бронха. Операційний ризик також зростає при функціональній недостатності серцево-судинної та дихальної системи. У більшості хворих на час встановлення діагнозу оперативне лікування вже не є можливим і вони отримують консервативне лікування променевою терапією, а у інших хворих – хіміотерапію.
ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМ Якщо, незважаючи на лікування або у зв’язку із запізнілим лікуванням захворювання прогресує, то загальний стан хворого стає тяжким. Основними проблемами хворого можуть бути прояви інтоксикації: загальна слабість, швидка втомлюваність, підвищена пітливість, втрата апетиту. Медична сестра повинна дотримуватись при спілкуванні з хворими медичної етики і деонтології. Не слід підтримувати розмови про безнадійність стану хворого чи запізніле лікування. Тактовно слід переконати хворого про тимчасовість погіршення стану і підтримувати віру в успіх лікування. При виникнені у хворого порушень ковтання, болісного проходження їжі через стравохід (дисфагія, що є ознакою стиснення стравоходу) хворому слід забезпечити вживання напіврідкої та рідкої їжі. Хворий може страждати від наростаючого болю у грудях на боці ураження, який стає нестерпним і вимагає призначення знеболюючих наркотичних засобів. Регулярність введення цих засобів є обов’язком медичної сестри. Вона ж контролює наскільки тривалим є ефект цих засобів. Якщо біль залежить від надсадного кашлю, ефективним є призначення протикашльових засобів . Ці ж засоби призначають у разі, коли кашель позбавляє хворого сну. У разі задишки хворому забезпечують інгаляцію зволоженого кисню через носові катетери, за призначенням лікаря дають бронхолітичні засоби. Наростання задишки може залежати від метастазування пухлини у плевру і скупчення ексудату у плевральній порожнині. Хворому може бути призначена плевральна пункція з лікувальною метою. Медична сестра повинна підготувати все необхідне обладнання і асистувати лікареві при її проведенні. Найчастішою потенційною проблемою хворого на рак легень є легенева кровотеча. Медична сестра повинна повернути голову хворого на бік (щоб запобігти акфіксії) на уражений бік грудної клітки прикласти міхур з льодом.
ПРОФІЛАКТИКА – це усунення чинників, лікування хронічних запальних захворювань.
Після оперативного лікування хворі спостерігаються у онколога і дільничного терапевта протягом першого року щоквартально, у наступні роки – 1 раз на півроку. Медична сестра контролює своєчасність повторних обстежень хворого, навчає хворого контролювати і оцінювати якість виділюваного мокротиння. За необхідності у термінальній стадії захворювання хворий лікується у загальнотеравпевтичному відділенні або хоспісі (відділенні для невиліковних хворих). Таке відділення може функціонувати при онкодиспансері, або у складі іншого територіального лікувального закладу.
