https://drive.google.com/file/d/1DlgMeiXUsNfrgedAeq3yaXZTzJmNOlfb/view?usp=sharing
https://drive.google.com/file/d/1BpdJxMaYLx_ZcVNbh8j9037t80InQ9kD/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
Коли на землю сірий дощ поллє —
То не сумуй, бо він очистить в тобі все,
Прийми його і слухай стук, що ллє,
Він змиє пил і нові мрії принесе.
Коли у небі зійде сонце золоте —
Не мружся так, а підставляй йому своє плече.
Вбирай у себе світло і його тепло,
Світити — це є найкраще, що тобі дано.
Коли кружляє білий, тихий сніг —
Ти зупинися і помрій про чисте завтра.
Він дасть тобі і спокій, і зимовий сміх,
І паузу від зайвого азарту.
Коли вривається холодний, вітер й злий —
Іди назустріч і не опускай свої ти крила.
І він навчить тебе тримати погляд і світити,
Він загартує і додасть тобі ще сили й віри.
Коли тумани світ поглинуть сірий —
Не панікуй, а слухай тишину в собі.
Вони приходять, щоб ти став мудріший,
Довірився, щоб долі й не занурився в журбі.
Прийми цей світ — і дощ, і грім, і сонце в нім,
Туман повзучий й вітру плин,
І сніг, що крутиться й танцює не один.
Бо це і є життя, твоє, воно тобі дарує, все, що є.
Подякуй Богу за цей шлях і долю,
За світло і за тінь, що поруч йдуть.
За те, що серце вміє чути і любити,
І дарувати людям свою суть.
За цю багатогранність, за усі роки та миті,
За кожен досвід, що було тобі дано.
За здатність вірити, боротися й любити,
Й за усвідомлення того, що все минає все одно.
