https://drive.google.com/file/d/1-T3OLcuwP8FPmy-wIGpmPXqBQWAiQ7tt/view?usp=sharing
Авторка віршу - Алла Василишин
Прийшла до мене доля на розмову,
Постукала у двері. Я впустила.
Давалося їй важко кожне слово,
Але вона усе ж заговорила.
Поглянула у очі несміливо:
"Я тут була неподалік, гуляла...
Прийшла спитатися, чи ти щаслива?
Можливо, щось тобі не вистачало?
Чи не тримаєш ти, якусь образу?
За все, що я даю тобі від Бога.
Лише скажи - я все зміню, одразу!
Можливо заважка твоя дорога?"
А й дійсно, шлях мій був такий тернистий
І не один я раз на ньому впала,
З баюрами, а часом каменистий...
Боліло, плакала... але вставала.
Навчилася обходить гострі скелі,
Коліна биті - щастям замотала
І ями й калабані невеселі
Я мудрістю й прощенням засипала.
Мій шлях подарував мені терпіння,
Навчив життя любити й цінувати
І не збирать образи, мов каміння,
І все погане з вітром відпускати.
Все пригадала, подивилась в небо
І відповідь тепер напевно знаю:
«Не хочу долі іншої, не треба...
Я вдячна Богові за все, що маю».
Алла Василишин
