https://drive.google.com/file/d/1g-tGzelhYBEop7BDPAHFka_kPPgKHi6y/view?usp=sharing
Це осі́ннє коха́ння – воно́ не мина́є,
Бо в ньому найбільша тут ні́жність і міць,
Воно, як той спо́кій, що ду́шу тут грі́є,
Що в ти́ші дару́є тепло з-під пові́к
Коха́ння прихо́дить у ти́ху цю по́ру,
Коли́ вже дере́ва скида́ють тут ша́ти,
Воно, наче спо́кій, дола́є ту го́ру,
Щоб серце навчи́ти і грі́ти, й коха́ти.
Це осі́ннє коха́ння – воно́ не мина́є,
Бо в ньому найбільша тут ні́жність і міць,
Воно, як той спо́кій, що ду́шу тут грі́є,
Що в ти́ші дару́є тепло з-під пові́к.
Пану́є тут при́страсть, що обпіка́є,
І му́дрість, і ла́ска, і світ,
І по́гляд, що все без слів розумі́є,
Бо час несе́ ща́стя, що кві́тне вже в мить.
Це осі́ннє коха́ння – воно́ не мина́є,
Бо в ньому найбільша тут ні́жність і міць,
Воно, як той спо́кій, що ду́шу тут грі́є,
Що в ти́ші дару́є тепло з-під пові́к
Ми зно́ву удво́х, під багря́ним тут не́бом,
І цей листопа́д вже не здає́ться тут злим,
Ти зна́єш, коха́ний, що ти мені тре́ба,
І я зігріва́ю тебе́ по́глядом цим.
Це осі́ннє коха́ння – воно́ не мина́є,
Бо в ньому найбільша тут ні́жність і міць,
Воно, як той спо́кій, що ду́шу тут грі́є,
Що в ти́ші дару́є тепло з-під пові́к
