https://drive.google.com/file/d/1vHWfTIFYITc2HebP8qwbsP_c0sU3I7a4/view?usp=sharing
Надворі́ вже тихо, і сонце холо́дне,
А в серці панує́ прозо́ра печа́ль,
Бо літо минуло, і це приро́дно,
Веде мої мрії у примарну даль.
Цей на́стрій осінній – він, наче тут ти́ша,
Де спо́кій і му́дрість приходять у світ,
І доля несе нас у простір скоріше,
Щоб згадував кожен тут про майбу́тній тут цвіт.
І дощик сріблястий торкає віконце,
Вкриває багрянцем тут кожен вже шлях,
І м'яко зітхає тут жовтеє сонце,
Це час для роздумів, без зайвих тут ваг.
Цей на́стрій осінній – він, наче тут ти́ша,
Де спо́кій і му́дрість приходять у світ,
І доля несе нас у простір скоріше,
Щоб згадував кожен тут про майбу́тній тут цвіт.
Я слухаю вітер, що листя тут рве,
І дивна тут ніжність наповнює душу,
Бо осінь – це привід для тих тут див,
Щоб спокій знайти у буденній тут руші.
Цей на́стрій осінній – він, наче тут ти́ша,
Де спо́кій і му́дрість приходять у світ,
І доля несе нас у простір скоріше,
Щоб згадував кожен тут про майбу́тній тут цвіт.
