https://drive.google.com/file/d/11HzmBimfMv2jhTzHPsht9li9n4cKSzco/view?usp=sharing
https://drive.google.com/file/d/1Rju9T7WDv9ZYzvcmZsgzeE-cg9RxOXKt/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець ( https://vseosvita.ua/user/id289126 )
У світі, де більшість живе у пітьмі,
І тінь стала звичним, немов би "своїм",
Твоє світло б'є, мов незвичний вогонь,
Дратує чийсь спокій, ламає шаблон.
І хочуть вони, щоб поринув ти в тінь,
Щоб згас, наче свічка, від тягаря стін.
Щоб плакав тихенько, ховався від всіх,
І був, як і кожен, у сірих думках.
Їм треба, щоб ти не порушував їх
Звичайний порядок, і був як усі.
Бо сила твоя їх дратує,
твій успіх їм завжди болить,
Бо їм так здається, що ніби то –
їхнє життя на місці стоїть.
Та не піддавайся, світи і гори!
Хай заздрість їх душить, кричать хай вітри.
Вогонь твій не згасне від злості й образ,
Він вищий за їхній буденний наказ.
Будь свічкою в темній, бездонній печері,
Яка просто світить, і відкриває всі двері.
Не треба тобі сперечатись, доводячи світ,
Бо справжнєє світло — це твій лиш всього заповіт.
Воно переможе без криків, без сліз,
Тож тихо й незламно крізь темряву лізь.
Тож сяй, не згасай, бо ти — чистий вогонь,
Що вижене темряву з їхніх долонь.
Світи, не згасай і даруй їм любов,
Бо в тебе у серці живе завжди Бог.
