Окопи - мерзлі, холодні, тяжкі,
Природа не любить, як землю копають,
Розкидане віття, кругом бліндажі,
Стежки перехрещені, страх не зникає.
Десь блимає вогник, парує вода,
Гарячі слова і прокльони лунають,
І раптом знайомі і рідні слова:
Ти як? Я люблю, тебе діти чекають...
З' являється втома, гуде голова,
Хоч трохи заснути - думки не пускають,
Така чоловіча віддавна судьба -
Опорою бути, як світ цей зникає.
Ще мить - прилетіло, до бою пора,
Стискається серце, а воля злітає!
Ненавидить той, в кого щастя нема,
А любить щасливий, бо дома чекають
