https://drive.google.com/file/d/16LVlPfPyvNpp_pOgLQ-yMnCVGXRmaTrW/view?usp=sharing
Ми всі блукаємо у пошуках сенсів,
Будуємо стіни, рахуємо дні.
Та світ залишається сірим і прісним,
Допоки любов не запалить вогні.
Вона не питає, чи вчасно, чи можна,
Вона просто входить і змінює все.
І кожна хвилина, і постать кожна
В собі її відблиск магічний несе.
Бо кохання — це корінь, і крила, і сила,
Це те, що тримає над прірвою нас.
Воно найтемніші серця відігріло
І зупинило невблаганний час.
Без нього ми просто — піщинки у морі,
З коханням ми — велич, що сяє вгорі.
Воно наші ліки у смутку і горі,
Найвищий дарунок на цій землі.
Любов дає силу іти крізь тумани,
Прощати образи і вірити знов.
Вона заліковує найглибші рани,
Бо в кожному подиху — чиста любов.
Вона у турботі, у тихому слові,
У руці, що тримає твою у біді.
Весь сенс усього — лише в любові,
Вона — як ковток живої води.
Хай зникнуть держави і зміняться ери,
Та вічним залишиться ніжний союз.
Кохання відкриє зачинені двері
І зніме із плеч найважчий вантаж.
Люби поки дихаєш, серцем і мрією,
Бо тільки любов — то справжнє життя.
Вона є останньою нашою надією
І шляхом у світле і вічне буття.
