https://drive.google.com/file/d/1FcEiXiB3VnFD7ArRqO_boOIzTKYe6Wwv/view?usp=sharing
Мовча́ння, як бі́ль, розрива́є наш сві́т,
Воно́, як стіна́, що росте́ між серця́ми,
І га́сне в душі́ любо́вний вже цві́т,
Напо́внений гірки́ми сльоза́ми.
Мовча́ння бува́є міцні́ше від гра́ду,
Коли́ на вуста́х застига́є вже кри́к
Бо немає рі́зниці: зра́да є зра́да,
Що мно́жить стражда́ння і біль.
Мовча́ння, як бі́ль, розрива́є наш сві́т,
Воно́, як стіна́, що росте́ між серця́ми,
І га́сне в душі́ любо́вний вже цві́т,
Напо́внений гірки́ми сльоза́ми.
Неска́зане сло́во – це́ ра́на глибо́ка,
Яка́ не заго́їться, хоча вже й мине́,
І до́ля здає́ться зно́ву жорсто́ка,
Бо ти́ша проща́ння на́с вже жене́.
Мовча́ння, як бі́ль, розрива́є наш сві́т,
Воно́, як стіна́, що росте́ між серця́ми,
І га́сне в душі́ любо́вний вже цві́т,
Напо́внений гірки́ми сльоза́ми.
Коли́ вже мовчи́мо про те́, що ще́ ва́жно,
Втрача́ємо мо́жливість все́ вже спасти́,
І стає́ се́рцю від ти́ші вже стра́шно,
Бо зна́ємо: це́ вже кіне́ць всіє́ї путі́.
Мовча́ння, як бі́ль, розрива́є наш сві́т,
Воно́, як стіна́, що росте́ між серця́ми,
І га́сне в душі́ любо́вний вже цві́т,
Напо́внений гірки́ми сльоза́ми.
