https://drive.google.com/file/d/1G42K19IiASy3qadcKBQMwHczEVtuO3m3/view?usp=sharing
Вона мовчить, а в серці — океани,
І погляд губиться десь там, за горизонт.
У неї в думках — не буденні плани,
А ніжних слів солодкий передзвін.
Вона малює образ твій у каві,
І в кожнім кроці чує твій мотив.
Її думки — мов квіти у заграві,
Які ти випадково розбудив.
Вона іде — і вітер затихає,
Бо чує музику її таємних дум.
Вона усе на світі пробачає,
Розвіявши самотності старий натовп і шум.
Їй хочеться бути твоїм оберегом,
Тією зіркою, що світить уночі,
І падати в твої долоні теплим снігом,
Лишивши від серця магічні ключі.
О, як вона кохає — тихо й незбагненно,
Мов сонячний промінь крізь ранішню млу.
Для неї весь світ став тепер небуденним,
Вона віддає тобі душу всю.
У кожній думці — твоє ім’я ніжне,
У кожній мрії — обіймів тепло.
Кохання її — чисте й безмежне,
Найкраще, що з нею у світі було.
В її очах — відблиск твого сміху,
В її руках — молитва за твій шлях.
Вона́ не просить статків чи у́сп́іху,
А лиш твій погляд, що тамує страх.
Чарівна жінка, що живе любов’ю,
Вона — нектар, вона — жива вода.
Свої думки вона несе до твого узголів’я,
І в них вона — навіки молода.
