https://drive.google.com/file/d/1BiVknq68lDBXl9L22gaFuPypFm6SPij-/view?usp=sharing
Сіре небо, наче ковдра,
Сумно дивиться з вікна.
Меланхолія, мов річка,
Наповнює мене до дна.
Всі думки, немов птахи,
Відлітають у далечінь.
І в душі моїй тиша,
Немов забутий дзвін.
Меланхолія, мій старий друг,
Ти приходиш без запрошення.
Забираєш мене з кругу
Повсякденного життя мого.
Ти малюєш свої візерунки,
Мов художник, сумні і прості,
На моїй душі, як на склі.
Я збираю усе листя,
Що осінь мені принесла.
І дивлюся у дзеркало,
Щоб побачити, хто я.
І сльози, немов роса,
Невже щось болить?
В душі сум, який не мине,
І час невпинно летить.
Меланхолія, мій старий друг,
Ти приходиш без запрошення.
Забираєш мене з кругу
Повсякденного життя мого.
Ти малюєш свої візерунки,
Мов художник, сумні і прості,
На моїй душі, як на склі.
І здається, що все завмерло,
Немає ні сил, ні бажань.
Лише тіні на стіні грають,
І відлуння далеких зітхань.
Кожна мить, немов важка крапля,
Повільно падає згори.
І лише серце стукає тихо,
Не маючи ні мети, ні мрії.
Меланхолія, мій старий друг,
Ти приходиш без запрошення.
Забираєш мене з кругу
Повсякденного життя мого.
Ти малюєш свої візерунки,
Мов художник, сумні і прості,
На моїй душі, як на склі.
