https://drive.google.com/file/d/15x4u6RsVHaD5TZjejTgaYeMgVaeKTKbN/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
Любов не нам належить — це не статки,
Вона крізь нас іде, як Божий промінь.
Не можна приховати в серці її залишки,
Бо вмить згасає її тихий гомін.
Якщо її привласнити, сховати,
Вона зів’яне, наче квітка в тіні.
Сутність її — щоб іншим віддавати,
Зігріти душі в холоді й в зневірі.
Багатство, слава, успіхи і врода —
Усе мине, як хвиля змиє на піску.
Лише любов це — вічності свобода,
Що залишає пам'ять на віку.
В любові ми торкаємося неба,
Стаєм подібні Богу у цій миті.
І бути іншими нам зовсім не треба —
Ми справжні, чесні, ніби світлом вмиті.
Навіть якщо не знайдем ми взаємності,
Чи зрада обпече наші вуста —
Любов не зникне у пітьмі й даремності,
Вона —є перемога наша світла і свята.
Люби ж усіх, кого Бог шле назустріч,
Не жди подяк і вигоди не май.
Для когось ти — та нитка, що власноруч
Веде до світла, у небесний край.
То ж хай минає все в земному плині,
Лишаючи у пам’яті сліди...
Але любов — незмінна і єдина,
Залишиться із нами назавжди.
