https://drive.google.com/file/d/1k1cdGtgbq7MhoIrpUx-CjnMtrf4o3Psv/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
Нас не чекав ні час, ні світ,
Вони разом вели свою буденну і тиху розмову.
Ти не шукав мій учорашній заплутаний слід,
Та доля зненацька подарувала любов нам нову.
Вона, мов весняний, нежданий струмок,
Пробилася крізь лід тих старих сподівань.
І в цьому союзі злились кожен погляд і крок,
Розвіявши сумніви й більше не було питань.
Тихим теплом огорнуло, мов хусткою,
Незримою, лагідною ніжністю повіяло.
І зникло усе, що було холодною пусткою,
Де життя без любові так довго нияло.
І тільки тоді, зрозумілим стало усе,
Коли в унісон забриніли нові почуття —
Нас повінчали разом і Доля, і Небеса,
Скріпивши навік нашу любов без каяття.
Бо тільки так — несподівано й щиро,
Приходить безцінне, його не сховати.
Воно — наше спільне, найвище мірило,
Що вчить нас як вірити, жити й кохати.
