Легенда про барвінок

ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК

Неодмінна складова таємничого зілля, що оберігає від нечистої сили,

на диво живу­ча рослина, навколо якої сплелися магічні ритуали багатьох

народів світу. В епоху інквізиції листок барвінку кидали на сковорідку

з киплячою олією: вискочить — отже, запідозрений має зв'я­зок із

Сатаною, скрутиться — невинний... Німці збирали барвінок поміж

двома святами Діви Ма­рії: днем Успіння (15 серпня) й народження

(8 ве­ресня), певні, що ніяка нечисть не переступить по­рогу оселі,

де висітиме пучечок квітів, що й засох­нувши, зберігають свою синь.

Австрійські дівчата кидали вінок із барвінку в ріку і, трохи покрутив­шись

із заплющеними очима, намагалися вилов­лювати його: якщо

вдавалося, то це буде весільна окраса. Тірольці за допомогою

барвінку викрива­ли відьом, перед тим потримавши рослину

в цер­кві під молитовником.

Посередник поміж "цим" світом і "тим", з якого ніхто не вертався,

символ смерті й водночас не­вмирущості життя, барвінок у Європі

став особли­во популярним в епоху Жан-Жака Руссо, коли всі

освічені люди захоплювалися його "Сповіддю". Адже через

вісімнадцять років великий мислитель усвідомив, що

найщасливішим епізодом його життя була прогулянка з коханою

пані де Варан, котра врятувала його від переслідування

швей­царських властей: "Ах! Та це ж барвінок цвіте!" — вигукнула жінка,

схилившись над синьою квіткою, й звідтоді ця фраза ототожнилася

для Руссо з од­вічним: "І я щось радісного знав у цьому світі".

"Ах! Так це ж барвінок цвіте!" — повторювали слі­дом за пані

де Варан молоді й старші, прагнучи оживити в пам'яті найсолодші

хвилини свого бут­тя.

У нашому фольклорі барвінок символізує віч­ність і добрі надії,

тому гірлянди з нього в'є наре­чена, аби прикрасити весільне гільце.

А ще — мо­лодого козака: "Несе Галя воду — коромисло гнеть­ся,

за нею Василько, як барвінок в'ється". А похо­дження квітки сумне:

вона виросла з попелу дітей, яких убила й спалила зла мачуха.

Ось як про це співається в карпатській колядці, яку записав

ві­домий етнограф Афанасьєв:

Вона нас спалила на дрібний попілець,

Вона нас посіє та й на городі.

Та з нас ся вродить троїсте зілля:

Перше зілейко — Боже деревце,

Друге зілейко — рута-м'ята,

Третє зілейко — зелений барвінок.

Одвічний мотив жертви, яка має викупити чужі гріхи:

у барвінок закладено життя невинних душ — отже, він спроможний

протистояти злу. Цікаво, що хворі тварини люблять лягати на

зе­лений килим з барвінку. Сама в цьому я перекона­лася,

спостерігаючи за "братами нашими менши­ми", їм відомо щось таке,

чого люди не знають.