Опубліковано 14 грудня 2025 о 21:08
5 0
2

Легенда "Мир під оливками"

Легенда про оливи
Ви знаєте, чим озброювався Геракл, коли вершив свої по­двиги? Палицею з європейської оливи: вона важка. Зрізав він її з дерева, яке сам і посадив, а тому вінок з нього для майбут­ніх переможців Олімпійських ігор був найвищою нагородою.
А з чого виготовляють дерев'яну олію для лампад знаєте? З плодів оливи, які пресують гарячими: на смак вона не дуже приємна, зате горить рівним полум'ям без кіптяви. А от коли плоди вичавлюють обережно і без нагріву, то виходить про­ванська олія, незамінна для заправки рибних консервів. У давніх гре­ків умащення оливою було найголовнішою гігієнічною процедурою: вважалося, що це оберіг від усіх хвороб. Звідси — обряд помазання осіб, які сходили на трон, а також єпископів. Короновану особу нази­вали божим помазаником.
Оливкова гілка — символ миру, й на те є причина. Це дерево вдовольнялося такими умовами, за яких інші рослини не виживали. Під час війн нападники намагалися знищити оливкові гаї, що неминуче при­рікало населення на голод. Коли стався всесвітній потоп, то праведник Ной випустив на розвід­ку голубку. Вона повернулася з оливковою гілкою у дзьобику — зна­ком того, що час випробувань кінчається, бо оголилися верхівки гір.
Живуть оливкові дерева до двох тисяч років, а можливо, й більше. У Палестині збереглися такі, патріархи, що в їхньому затінку могли відпочивати ще учні Ісуса Христа. Серцевина у них вигниває — тим дивовижнішою здається крона, яка лишається пишною. За арабсь­кою легендою, коли помер пророк Магомет, то померкло сонце, за­мовкли птахи, припали до землі знесилені звірі, а на деревах осипа­лося листя. І тільки олива зеленіла як завжди.
— Яка ти бездушна! — обурилися її родичі. — Невже ти не тужиш разом із цілим світом?
І почули відповіді:
— Таж гляньте, у мене серце розірвалося... Найближчі родичі оливи: ясен, жасмин та бузок. Останній в Європі довго називали турецькою калиною, бо саме з Туреччини привезли його дипломати.
P.s. Тривалий час таємницею лишалося походження перського бузку — по всьому світу шукали його батьківщину. А знай­шли аж у кінці XIX століття на Балканах. Чому так пізно? Бо там по­стійно точилися війни, і запах пороху перебивав чудовий аромат квітів.