Вітаю вас , мої дорогі читачі! Сьогодні ми поговоримо,про конфлікти між дітьми. Вони виникають, саме через непорозуміння та розбіжності .
Виникнення конфліктів (зіткнення інтересів, потреб, мотивів) характерне для міжособистісних стосунків, особливо — для батьків і дітей.
Причини конфліктів різні. Це може бути:
різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше) ;
різне соціальне становище;
гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти – слабше);
конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш доступний об'єкт, тощо.
Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли?
Почнемо зі стратегії уникнення.
Ви бачите конфлікт, але не хочете вступати в конфронтацію. В результаті сторони продовжують конфліктувати, і кожна намагається домогтися своєї мети. Ця стратегія може бути використана в тому випадку, коли конфлікт примітивний (відійти в сторону).
Друга стратегія - пристосування до конфлікту. Коли одна з конфліктуючих сторін пристосовується до цілей та інтересів іншої, дійсно може встановитися штиль (поступка з боку одного з учасників).
Стратегія змагання. Її принцип - прагну до своєї мети, змагаючись з іншими і використовуючи всі засоби (намагайся зробити краще).
Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї має бути відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова і т. д. Але батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту. У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба! Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація виходить з під контролю.
Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який спостерігає ситуацію сварки:
Правило 1.
Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в "мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і навіть у своїх правах.
Правило 2.
Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину "айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.
Правило 3.
Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку, відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому, втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.
Правило 4.
Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий і грубіян!".
Правило 5.
Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців, все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх приятелями.
Отже, шановні батьки! Пам'ятайте, що дитина потребує вашої уваги і любові незалежно від відповідності очікуванням, рис характеру, особливостей розвитку. Процес виховання, безперечно, не є легким і для батьків, і для дітей. Пропонуємо вам декілька рекомендацій для налагодження стосунків між вами та вашими дітьми:
спілкуйтеся з дитиною, дозвольте їй повністю висловлюватися, навіть якщо вважаєте, що проблема незначна;
делікатно цікавтеся справами дитини, допомагайте у вирішенні конфліктів порадою, але надайте дитини право вибору;
сформуйте і дотримуйтеся єдиної системи виховних вимог, уникайте суперечності між вимогами батька і матері, батьків і родичів, батьків і вчителя;
поповнюйте педагогічні знання із літератури, звертайтеся до педагогів, фахівців психологічної служби закладу;
виховуйте дитину власним прикладом — демонструйте позитивні способи вирішення конфліктів, вчіть дитину домовлятися, пояснюйте суперечливі моменти.
