https://drive.google.com/file/d/1Bxk6ydXVReI4VV2a8HJoVbRrJshxAsaz/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
Кохання — це не тільки тихий сад,
Де сонце гріє, затишно і ніжно.
Є сотні тих, хто буде поруч рад,
Кому з тобою, бути так потрібно.
І я не вірю в той лукавий спокій,
Що "добре" — це ознака теплих почуттів.
Твоя людина — це не та, з ким тобі добре,
Це той, кому без тебе — вже нема світів.
Вона — це та, кому без тебе так погано,
Хто не знаходить у цей час затишку й сну.
Коли душа його про тебе невблаганно плаче,
Й чекає завжди, як після зими - весну.
Коли весь світ здається просто темний,
Коли вогні згасають у його очах.
Це почуття — це знак незаперечний,
Це спільний шлях у зоряних ночах.
Бо лиш тоді кохання ти своє зустрів,
Коли для когось став не випадком миттєвим,
А став як подих, став як джерело світів,
Таким важливим, щирим і суттєвим.
